Розділ «Клецко»

4. Українська Центральна Рада починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

5. Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку;

6. Запроваджується 8-годинний робочий день;

7. Встановлюється державний контроль над виробництвом;

8. На 27 грудня призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів».

Староста обережно, як велику цінність, склав газету.

– Ви зрозуміли, що я вам прочитав?

Майдан мовчав.

– Та що тут розуміти? – почулося позаду. – Україна тепер вільна, не залежна ні від кого держава.

Усі повернули свої голови до того, хто говорив. Це був незнайомий чоловік у невідомій уніформі. Якщо царські солдати були «зелені», то невідомий мав синю форму без жодних відзнак. Незвичним було і те, що замість кашкета на ньому була висока шапка. Оскільки листопад видався холодний, то її вилоги солдат опустив на вуха. Синя шинель була підперезана широким шкіряним ременем.

– А ти хто такий будеш? – невдоволено запитав староста. (Він дуже не любив такі несподіванки.)

– Я такий же українець, як і ви, – відказав солдат. – Може, я і ношу не ту форму, що ваші сини, але я такий самий.

Почувши це, Юрій Засмужний, який старався не пропускати жодних таких зборів, насторожився. Він пам’ятав цей голос. Неначе боячись, що його власник зникне, юнак став продиратися до солдата, відсторонюючи чоловіків. І ось він вже бачить прибулого. Так, він не помилився. Перед ним усміхнений стояв його брат.

– Іванку! – вихопилося в Юрія, і він подався вперед.

Брати міцно обнялися. Обом на очах виступили сльози. Вони не бачилися три роки від часу того пам’ятного бою на околиці Кам’янки Лісної; вони навіть не знали про місцезнаходження один одного, і ось тепер зустрілися на чужині.

– Почекай, почекай! – тихо говорив Іван. – Ще наговоримось, братику! Почекай!

Він відірвав від себе Юрія і звернувся до селян, що їх оточили.

– Люди добрі! Хто тут у вас буде влада?

Показали на старосту. Брати підійшли до нього. Той спостерігав за ними мовчки.

– Це ви влада? – запитав Іван.