Розділ «Клецко»

– Виспався, козаче? – запитав дядько.

– Угу.

– Ну то вставай. Я зараз запалю пічку, а мама принесе парного молока.

Скоро у пічці весело затріскали дрова, від чого в хаті стало затишніше, а невдовзі повернулася і Пелагея. Вона поставила грітися вчорашній борщ, а Юрій нарізав великими скибками хліб.

– Потрібно замісити і спекти, – сказала жінка. – А то завтра не буде що їсти. А зараз сідаймо снідати.

Сніданок вже закінчувався, коли двері кімнати скрипнули і зайшла Меланка Холод. Після привітань вона сказала:

– Усі чоловіки села збираються біля церкви.

– Навіщо? – стривожилася Пелагея.

Жінка дуже боялася подібних зібрань. Вони рідко закінчувалися добре.

– А я звідки знаю! Може, на цей, як його… О, мітинг. Ти б, Юрку, пішов, подивився, що до чого.

Юрій був найстаршим чоловіком серед переселенців.

– Піду, – сказав він. – Чого сидіти вдома! І так роботи ніякої нема.

– А може, не треба йти? – обережно запитала Пелагея. – У мене чомусь погане передчуття.

– Кинь, Палазю! – заспокоїв Юрій. – Що зі мною може статися? Піду.

Він підвівся з-за столу, накинув на себе кожуха, взяв у руку шапку, злегка вдарив по носі племінника і вийшов надвір.

Він зауважив, що дорогою йдуть двоє місцевих жителів. Це були дід Трохим, вічно невдоволений усім дідуган, що спочатку вороже зустрів галичан, але потім пом’якшив своє ставлення до них, і Гнат, тимчасовий сусід Засмужних. Він бував на японській війні, звідки повернувся з четвертим Георгієм, пам’ятною медаллю і… без руки.

Вони його помітили й окликнули.

– Западенцю! – сказав Гнат. – Ходи з нами до церкви.

– А що там? – зробив вигляд, що не зрозумів, Юрій.

– Мітинг.