Розділ «Нажени їм страху!»

— Поставити варту коло вашмосці, чи згодишся на пароль?

— Годжуся на пароль.

Тим часом сотні стягалися одна за однією. Тільки Байбуза переслідував драгунію по болотнистих долинах майже аж до самого польського табору, вирубуючи безпощадно всіх, що не могли втекти. Нечай звелів частинам підступати ближче до Пилявець та післав по гармати і до Зеленського.

— Гармати підуть уліво. Там їх буде можна підтягти ближче до табору. Не жаліти ні пороху, ні куль. Усі близькі хутори, всі стоги сіна спалити. Чим їх більше спалахне, тим краще. Нехай знають, що їхні тили вже зайняті.

І дими знялися на полях між Немиринцями і Пилявцями та широкою смугою закрили червоне, заходяче сонце. Довго в ніч гриміли гармати. Ген далеко по другому боці польського табору, відзивались інші. Червона заграва стелилася по небу. Накінець гармати почали втихати, але це, замість успокоїти, ще більшу тривогу ввігнало у вистрашену, залякану, збентежену шляхетську товпу.

Пізно вночі повертався Нечай до свого шатра.

Йому назустріч вийшов Климовський.

— То ти, полковнику? Я саме хотів шукати за тобою, бо маю вістку. Знаєш, що Розвадовський сказав? Другим у команді був Забуський.

— Забуський? — аж скрикнув Нечай.

— Так, але то ще не все. Один ранений драгун розповів мені, що ти зустрів Забуського й повалив його.

— Я? — ще більше здивувався Нечай.

— Ти. Він старався боронитися, але коротко.

— Чекай! Чекай, пане Климовський. То хіба там перед долиною, де ми їм дорогу загородини. Там і справді був один, що старався боронитись. Але він... Ага він мав великий драгунський шолом, що закривав йому обличчя. Гей, сторожа!

Прибіг вартовий.

— Пішли по Дика. Нехай бере людей, якесь світло і нехай перешукає поле. Там десь між убитими або пораненими має бути Забуський. Жваво!

Шукали до пізна вночі, але Забуського не було ні між убитими, ні між живими.