Розділ «У Межибожі»

Полк завернув на Межибоже й розташувався там по селах і хуторах. Нечай мав повні руки праці, бо мусів знову полк привести до ладу. Поставали нові сотні, запорізьким звичаєм вибирали сотників і сотенну старшину, але все те забирало Нечаєві багато часу, бо він мусів бути в усіх сотнях, коли були вибори старшин, щоб не попався там хто невідповідний. Сотні поволі приходили доладу, хоча далеко не в тій мірі й не так скоро, як колись у Чигирині. Ціла околиця була знищена. Постачання харчів і паші для великої кількости коней, ставало щораз тяжче. Амуніції також було мало, не вважаючи на те, що з Бару вибрав Нечай усе, що міг. Його піші сотні, якими опікувався Зеленський, також стягнулися під Межибоже і серце в Нечая росло, коли побачив добре озброєні піхотні частини, як вони переходили на новий постій і на його вид підносили радісні бадьорі оклики.

Минали дні. Але ні Олешич не давав знаку життя, ні з Києва не було вістки. Врешті Нечая почала брати нетерплячка і вже хотів слати нового посланця, як одного дня під вечір до неприступного, кріпкого замку, де він стояв квартирою, під’їхала підвода і варта дала знати, що Лука Климовський повернувся і хоче його бачити.

Заки Нечай устиг відповісти вартовому, побачив на порозі кімнати добре собі знайому постать Климовського.

Високий, із довгим сивим волоссям і такою ж бородою, в чорному довгому одязі, виглядав утомлений, але всміхався очима й кінцями уст.

— Здоров був, пане Нечаю. Ледве доволікся до тебе.

— Здоров, пане Климовський! Ходи! Ходи! Та ж я тебе жду щодня, щогодини й дочекатися не можу.

— Ов, відколи ж то ваша милість запалав таким афектом до бідного, старого Климовського?

— Не жартуй, пане Климовський! Не жартуй! І заки підручні хлопці принесли перекуску та мед, Нечай став засипувати старого чорнокнижника питаннями:

— Заїхали гаразд?

— Гаразд.

— По дорозі не було жадних труднощів?

— Край увесь в огні був і в повстанні. Але нам їхалося добре.

— Як вони?

— Безпечні. Спокійно там уже й тихо. Гарний хутір твоєї тітки, Даниле.

— Як Христя?

— Листа маю для тебе.

— Чому ж зразу не кажеш, пане Климовський?

— А хіба ти мені дав час на те? Ось він.

Христя писала коротко, видно було, що писання робило їй трудність. Повідомляла його, що заїхали щасливо та що вся її турбота тепер, то він та її батько.

Нечай прочитав листа двічі, склав обережно і вложив собі за пояс.