TextBook — Так і виходить.
— За листом шукали?
— За листом до тебе.
— Звідки ж знали, що ти його везеш?
— Сам про це думав. Не знаю.
— Розповідав кому по дорозі?
— Нікому ні словом.
— Ставав десь довше по дорозі? Пив із кимось у шинку?
Корнієнко гордо підніс голову.
— Мене гетьман післав, а гетьман когонебудь із таким письмом не посилає.
— Правда. Вибачай! Але все ж таки воно дивне. Це був хтось, хто знав, що ти везеш. Більше ніхто тебе не турбував?
Не турбував ніхто. Але двічі в дорозі здавалось мені, що хтось за мною стежить. А втім, може мені тільки так здавалося.
— Може. Ти коли задумуєш вертатися?
— Сьогодні ще. Мені спішно.
— На мене не заждеш? Я зможу рушити лише за кілька днів, бо треба зібрати людей. Вони в мене розміщені по лісах і хуторах.
— Ні, не можу. Гетьман велів вертатись скоро.
— Люди з-під пана Сєнявського прийшли?
— Прийшли.
— Не розгубилися по дорозі?
— Ні. Пан Зелинський їх привів. Чудеса там оповідають про тебе, полковнику, як то ти їх з-перед самих очей пана Сєнявського схопив... І про піхоту, про німців...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полковник Данило Нечай» автора Радзикевич В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У Мурахві“ на сторінці 3. Приємного читання.