Розділ «6»

— І хто ж тепер завершуватиме винахід?

— Вирішить дирекція. Певно, доручать нашій лабораторії… Можливо, й Павленку. Справа цікава, і тягти з нею не можна. Рукопис Журавель дав на передрук нашій друкарці, але її сьогодні немає.

Протягом усього перебування в інституті, під час розмови з директором, з Василем Ферапонтовичем, Коваля не залишала думка: два дні, як помер співробітник, а в інституті ніхто про це не знав. Чому?

Ну, припустимо, сусідка, Варвара Олексіївна, не подзвонила до інституту. Зрештою, не її це справа… Але цікаво, чи повідомила про це чоловікові? Павленко, безумовно, перервав би відрядження, щоб провести свого приятеля в останню дорогу. Але повернутися він може тільки з дозволу начальства. Виходить, або він теж не знає про смерть Журавля, або з якихось причин не може приїхати.

А от Ніна Барвінок, друкарка! Адже вона ще позавчора довідалася від нього, що Журавель загинув. Чому не повідомила про це?

Прощаючись із завідуючим лабораторією, полковник попросив показати йому кімнату машбюро. По дорозі спитав Дейнеку:

— А було якесь захоплення, хобі у Журавля?

Василь Ферапонтович у відповідь розвів руками:

— Не знаю. Напевне. І, можливо, не одне. Він був багатогранною людиною.

— І ще одне запитання, — цікавився полковник. — Чи великою була б винагорода Журавлю, якби винахід пішов у виробництво?

— О! — вигукнув у захваті трохи писклявим голосом завідуючий лабораторією. — Скільки одержав би? Багато, дуже багато! Винахід знайшов би широке застосування у машинобудуванні, всюди, де відбувається тертя деталей і потрібне ідеальне прилягання… Грішми? — він знову розвів руками, — Не злічити! Ні економічного ефекту в масштабі країни, ні винагороди винахідникові. Це ж у плані тих нововведень, які зараз підтримуються в зв’язку з прискоренням технічного прогресу.

Машбюро виявилося маленькою кімнаткою, в якій стояло два столики з друкарськими машинками. Одна з них була закрита незугарно пошитим дерматиновим чохлом невизначеного кольору. Біля столика, на якому вона горбилася, стояв старенький стілець. За другим таким самим столиком зосереджено стукала гарненька жіночка, яку Коваль у думці відразу охрестив «каштановою». На ній було добре пошите, модне світло-коричневе плаття, голову розкішною короною прикрашала каштанова зачіска.

Полковник привітався, жінка перестала стукати і підвела на нього очі. Вони були блискучі і теж каштаново-карі.

— Мені потрібна Ніна Барвінок. Вона тут працює?

— Тут, — жінка кивнула в бік закритої машинки. — Але її сьогодні немає.

— Чому? — спитав Коваль.

— Очевидно, занедужала, — відповіла друкарка. — Вона частенько хворіє, — раптом вихлюпнулося у неї приховане незадоволення. — То одне, то інше. Слабенька. — І враз очі її спалахнули цікавістю: Ви принесли роботу?

— Ні, — сказав Коваль.

— Щось передати їй?

— Ні, — повторив полковник. — Передавати нічого не треба. — Він витяг шухляду столика Барвінок і, не виявивши в ній нічого, крім копірок, зрозумів свій прорахунок: не забрав у Ніни Василівни вчора папку, в якій, очевидно, було закінчення роботи Журавля.