Розділ «16»

— Хто ж підтвердить?

— Мені не хотілося б їх називати.

— Чому?

— Щоб не залишати їхні імена у протоколі.

— А якщо без протоколу?

Молодий чоловік ще якийсь час мовчав. Майор тоскно позирав на розкриті на підлозі чемодани. Йому здавалося, що полковник з міністерства відводить допит не в той бік і ставить питання не по суті.

— Я не бачу в цьому необхідності, — нарешті рішуче вимовив інженер.

Тим часом Дмитро Іванович і далі у думці аналізував доповідь Струця, в якому згадувалося, що Потоцький частенько відвідував хатинку Христофорових.

— Чи не доньку Килини Сергіївни маєте на увазі?

Тепер підслідний вкрай збентежився. Звідки це відомо міліції? Чи не стежили за ним? Природно, що стежили. Інакше не застукали б на вокзалі. Та невже вони й за квартирою Вітки наглядали?

— Ні, — цідить він. — Але що з цього виходить?

— По-перше, не треба уникати правди. Христофорову і її доньку Віту ви добре знаєте. Чи не так?.. Але повернемося до наших баранів, — сказав далі Коваль. — Хто може підтвердити, що у неділю ви були в Одесі?

— Я своє алібі буду доводити тільки після того, як пред’явите обвинувачення.

Секунду вони дивилися один одному в очі і за цей короткий час Коваль зрозумів, що помилився у своїй підозрі.

«Звичайно, подумав він, якщо у нього алібі, то версію, яка почала визначатися, про особисту причетність Потоцького до загибелі Христофорової слід відкинути. Та невже він не знає від Віти про смерть і похорон Килини Сергіївни? Дивно! Невже дівчина не сказала йому про це? А якщо знає, навіщо приховує?»

Хоча участь інженера у вбивстві кравчині могла бути і не прямою, Дмитро Іванович розумів, що у здогаді, який спав йому на думку, з’явилася тріщина. Отже, вузол ще дужче зав’язується. Медексперти й досі не зробили певного висновку про події, які передували загибелі Христофорової. Установлено, що смерть сталася внаслідок падіння і удару головою об опалювальну батарею. Але що було причиною падіння? Посковзнулася і сама впала чи хтось штовхнув жінку, збив з ніг? Перше припущення не мало достатніх підстав: важко повірити, що порівняно молода, міцна Килина Сергіївна ні з того ні з сього упала в кімнаті. На чорну неміч не хворіла. Правда, килима на лакованій підлозі не було, бо підмітати з підлоги дрібненькі клаптики тканини і паперу легше, ніж вибирати їх з килима. На шовкових клаптиках, розкиданих по гладкому паркету, напевне, таки можна посковзнутися. Але все ж це, скажімо, не апельсинові кірочки чи слизьке кавунове насіння, на яких падіння майже неминуче. На користь другого припущення говорили незвичні сліди на тілі кравчині, як установила експертиза, прижиттєві ушкодження, синці, які могли виникнути, якщо скубнути людину. Крім того, плаття Христофорової було трохи розірване, що свідчило про якусь боротьбу. Але ж не буде той самий Потоцький, нападаючи, щипати жінку, дуже вже це по-баб’ячому. Крім того, на підлозі експерти знайшли декілька висмикнутих жіночих волосинок, що не належали загиблій кравчині. Хоч, втім, це могла зачісуватися якась із замовниць…

Справді, якщо і стався напад на Христофорову, то нападником, певно, був не інженер, навіть коли у нього й не виявиться алібі.

А от він, Коваль, ніде правди діти, побачивши зараз чобітки в чемоданах Потоцького і знаючи від Струця, що інженер зв’язаний з родиною Христофорових, шляхом простого логічного розміркування з єднав усі ланки в єдиний ланцюг: кустарні, але дуже гарні чобітки пошиті в Одесі за моделлю Журавля. Антон Журавель дружив із Христофоровою, і вона могла завести Потоцького з ним і попросити зробити модель для свого одеського приятеля. Що потім, після загибелі Журавля, сталося між Килиною Сергіївною та інженером Потоцьким, він не знав, але припускав, що підпільний артільник, побоюючись викриття, міг піти на все, аби тільки кравчиня не виказала його.

Тепер ці міркування самому Дмитру Івановичу здавалися безпідставними. Полковник тяжко зітхнув. І, звісно, не тому, що Потоцький, очевидно, не причетний до убивства, і не тому, що алібі інженера знову зажене розшук і дізнання у цій справі у глухий кут. Йому раптом здалося, що він, Коваль, взагалі не може ні в чому розібратися, що дуже простенька карна справа здається йому вкрай складною. Може, й справді надійшов час згортати паруси і тихо сунути у спокійну гавань заслуженого відпочинку…

Майор, відчувши паузу, уже готовий був поставити своє запитання, коли Коваль строго сказав Потоцькому: