Розділ «16»

— Звичайно, з одного! Вірно! З однієї ж фабрики. Там же написано «Salamander». Нічого й думати… І як же це я так сплохував! Потоцький аж зубами заскрипів. — Чобітки, виходить, з крамниць, де імпортом торгують, або з бази… Значить, крадені… Було б мені, дурневі, відразу здогадатися!..

Майор зупинив ламентації Потоцького:

— Заспокойтеся. Не крадені вони. І не імпортні, не саламандрівські, а наші, одеські, кустарні. Є висновки експертизи… А щодо того, що схаменувся і складу злочину немає, помиляєтесь. Не опам’яталися ви, не відмовилися від злочинного наміру, не самі зупинилися, а ми обірвали на вокзалі вашу діяльність. Перед самісінькою посадкою у поїзд…

Майор сердиться, у гранатових очах його з’являється роздратований блиск. Підозрюваний, звичайно, верзе казна-що і весь час, не відповідаючи на запитання прямо, вислизає з рук, як в’юн. Однак голос майор не підвищує, зважаючи на те, що у допиті бере участь полковник з міністерства, і терпляче повторює свої запитання.

Втім, наслідки ті ж самі, і зрештою майор не витримує.

— Чого ти мені ікру сиплеш, — роздратовано кидає він, непомітно для самого себе звертаючись до Потоцького уже на «ти». — В іншому місці можеш тюльку за бичка видавати. У тебе є підпільна фабричка, і немаленька. І ти — експедитор… Я вас викрию, будь певен. І тоді заспіваєш у мене іншої! Отже, краще не тягни і давай відкритим текстом: де, хто, звідки сировина? Адже крадена!

У відповідь Потоцький тільки мовчки чеше потилицю.

— Дозвольте, — звертається до майора Коваль.

Той полегшено киває.

— Скажіть, громадянине Потоцький, коли ви востаннє бачилися із Христофоровою? — запитує полковник.

Підозрюваний на мить затримує подих, а потім глибоко зітхає. Коваль помічає новий нюанс у його настрої. Зміна теми, здається, приносить йому полегшення, і це дивує Дмитра Івановича.

— З Христофоровою? — Потоцький трохи примружує око, немов силкується пригадати, але ніяк не може. — З Христофоровою… Христофоровою? — повторює він, не відповідаючи прямо на запитання.

«Еге ж, не такий він простак, цей „пан“, — думає Коваль. — Але чи причетний до вбивства кравчині? Які інтереси гуртували їх, на чому трималася їхня дружба? На обопільному захопленні, на коханні? Те, що Потоцький на кілька років молодший, могло не завадити почуттям. Але чому у такому разі не створили сім’ю? І чому Потоцький все ж таки так піклується про Віту? Певно, тут швидше ділові інтереси, ніж матримоніальні… А що могло породити такий конфлікт між ними, який веде до вбивства кравчині? Підстав підозрювати Потоцького в убивстві Христофорової поки що немає. Раніше слід установити принаймні дві обставини: по-перше, чи мав Потоцький для такого злочину спонукальні причини і, по-друге, чи була реальна можливість його здійснити. Поки що це може тільки припускати як одну з робочих версій. Насторожує, однак, те, що Потоцький, під час попередньої розмови в міліції намагався приховати свою недавню поїздку до Києва». Ці думки миттю пролетіли у голові полковника.

— Де ви були у цю неділю?

— Тут, звичайно. В Одесі.

— А чому «звичайно»? Могли бути де завгодно: і тут, в Одесі, і в Харкові, в Москві і Києві… — Коваль навмисне поставив Київ у кінці свого списку міст. — І я вас не запитую, в якому місті, — вів далі полковник. — Чого ж ви відразу подумали, що маю на увазі інше місто, не Одесу?

— Ах, так, — не сховавши свого збентеження, протяг Потоцький. — Звісно, я міг бути де завгодно, у будь-якому місті, але був в Одесі.

— Є люди, які підтвердять ваші слова?

Інженер зам’явся.

— Це треба подумати… Є, аякже!.. Але навіщо вам моє алібі? Ви мене іще у чомусь підозрюєте… Вам цього мало? — кивнув на чемодани з чобітками..