Розділ «В КУРМАНИЦЬКИХ ЛІСАХ»

Це було велике варварське знущання над українським населенням. Подібне мордування зробили польські банди і в селі Грушівці над Сяном, де проколювали малих дітей вилами і викидали через вікна. Не зважаючи на те, що провід ОУН вислав попередження до поляків, напади на українські села продовжувались. Тут вже і дипломатія не допомогала. Треба було почати бойові акції — за будь-яку ціну треба було ліквідувати ті бандитські кубла. Сотня Громенка дістала наказ зліквідувати бандитське кубло Борівницю. Коли вояки довідалися, що буде акція на Борівницю, дуже зраділи, що будуть мати можливість в бою захистити свою рідну землю. Сотня закватирувала в делягівському лісі — звідси ми мали вирушити на село Борівницю. На постої цілий день був у великому напруженні. Вояки укладали свої плани наступу. Наказ сотенного — прочистити і перевірити зброю. День тягнувся якось довго, сотенний ще раз зробив збір, щоб узгодити зі старшинами план акції. Вже почало сутеніти. Я послав зв'язкового Перця, повідомити чотових, щоб вояки були готові до збірки. За короткий час сотенний каже мені зробити збірку до відмаршу. Наказую службовому старшині зробити збірку. За кілька хвилин сотня стояла готова до наказу сотенного.

Я, як звичайно, даю наказ "Струнко" і здаю звіт сотенному. Сотенний підходить ближче і інформує вояків про акцію на Борівницю, яка має відбутися:

— Друзі вояки Української Повстанської Армії, сьогодні вночі ми маємо знищити бандитське кубло Борівницю. Вже досить знущань над нашим народом. Гарнізон маємо спалити до тла. Забороняю знущатися над цивільним населенням, особливо, забороняю вбивати жінок і дітей. В разі потреби у пожежі надати їм допомогу. Далі, село Борівниця є добре озброєне і уфортиковане, бо на місці є охорона. Будьте обережні, тримайте зв'язок, слухайте накази своїх командирів і, в разі потреби, допомагайте один одному. Поранених скоро забирайте з поля бою. Акція має початись о пів на першу годину ночі, а якщо б нас побачили, то треба атакувати.

Машеруємо один по одному. Перша чота на переднє забезпечення, за него сотенний почот, відтак друга чота, а на заднє забезпечення третя чота. Сотня нараховувала двісті двадцять вояків і старшин, була добре озброєна — кожна чота мала вісім кулеметів, десять автоматів, а решта були автоматичні пістолі і кріси, крім того, кожний кулемет мав багато запасної амуніції, і кожний вояк мав по кілька запасних гранат.

Машеруємо вільним ходом, бо маємо багато часу. Переходимо маленькі горбки, малі комплекси лісів і зближаємося до малого ліска, що був поблизу села. Якраз прийшли на час — 00.30. Наказ сотенного: "Розсипною". Скоро перебігаємо ми малу поляну, що ділила село від ліса, і підбігаємо до крайніх хат села.

Нас завважили, і заграв ворожий кулемет. Наші — поки мовчать. Спільний кулеметний вогонь — і вперед, щоб не дати ворогові приготуватись до сильної атаки. Нараз заграли наші кулемети і автомати. Ворог, який не був підготовлений і не сподівався такої акції, запанікував. Кулемети відкрили вогонь. Наші кулеметники вже зліквідували кілька ворожих кулеметних гнізд. Ворогові було тяжко боронитись, бо наші вояки змішались з цивільним населенням, і їм тяжко було зорієнтуватись, в якому напрямі стріляти. Полум'я вогню закидало високо вгору горіючі дахи, загорілось ціле бандитське кубло. Настало справжнє пекло. Ураганний вогонь з кулеметів і автоматів мішався з вогнем палаючих хат. Селяни, що були в гарнізоні, в паніці втікали зі своїх домівок, в чому їм допомагали наші вояки.

В такій акції кожний вояк брав ініціативу до своїх рук, бо накази командирів були зайвими. Незважаючи на це, наше вояцтво справлялось з ворожими кулеметними гніздами дуже спритно, ліквідувало їх одне по другім. Польські "богатери" втікали куди могли. Одне вороже кулеметне гніздо, яке було на верху костьола, тяжко було зліквідувати, хоч їхній кулемет стріляв куди попало, але усе-таки було небезпечно. Наш бравий кулеметник Слива пильно стежив за кожним рухом того кулемета. Біля однієї з палаючих хат він поставив свого "дихтяра" на паркан, примірився, в яке місце найкраще пустити серію. Коли ворожа обслуга кулемета хотіла змінити місце, в той час Слива за однією серією свого кулемета зліквідував те гніздо. Раптом стрілянина втихла.

Всі "богатери" повтікали, лише населення зі страхом і плачем бігало поміж палаючими хатами і не знало, що їм робити. Наш бій був скінчено. Наказ сотенного — відступати, забрати убитих і поранених. Там здобули ми багато зброї, амуніції, яку ті банди мали в запасі. Старшини і підстаршини бігали поміж догоряючими хатами, щоб зібрати вояків до відступу. Відходимо, залишаємо за собою руїну і згарище бандитського польського кубла. Це не була помста, але була то відплатна акція за знущання з нашого населення, була то научка для інших банд, які нападали на наші села. Скільки ворог мав втрат, не було змоги перевірити, а ми мали п'ятьох вбитих і сімох поранених. Це була для нас велика втрата, але вояцтво було задоволене тим, що ми зліквідували найзапекліше бандитське кубло, що наші селяни в тій околиці заживуть спокійно. Це не було лише одне таке польське село, що нападало, їх було більше: Делягова, Кузьмина і Бірча, які також треба було зліквідувати.

Під ранок повертаємо на свої оперативні терени. Вояки на ношах несуть своїх полеглих друзів, щоб поховати на вояцькому цвинтарі біля Волі Володзької. Інші допомагають пораненим. Рано закватировуємо в селі Воля Володзька. Тут викопано п'ять свіжих могил, в яких спочинуть герої Української Повстанської Армії. Ми відчуваємо смуток, що Україна віддала таких героїв, які не жаліли свого життя у боротьбі за волю. Нараз крісові простріли прорізали гробову тишу, і поволі п'ять домовин опускали в могили. Населення всього села пішло віддати шану своїм улюбленим синам. Зі сльозами на очах проводжало їх на вічний спокій.

Сотня відійшла на відпочинок. Село Воля Володзька було на горбку, навколо його оточував ліс, де був добрий стратегічний пункт до оборони вразі несподіваного наскоку ворога. Нижче другої сторони лісу, в долині, над сріблястою рікою Сян, було розташоване село Володж. Населення було дуже свідоме і патріотичне. Була там читальня, школа і гарна церква, яка сріблястою банею віддзеркалювала свідомість села. Село Володж бачило багатьох патріотів і членів ОУН. Вночі до села прибули розвідники з теренової сітки ОУН, повідомили, що в Борівниці поляки мали 75 вбитих і багато поранених.

Поляки почали зміцнювати військові гарнізони в Бірчі і Перемишлі, щоб були готові в разі нападу УПА. Про поведінку вояків УПА поляки говорили дуже гарно:

— Які вони були джентльмени в часі акції!

Після Борівниці польські банди трохи очунялись. Польська Армія Крайова почала нав'язувати контакти з проводом ОУН. Було кілька конференцій і узгоджено плани спільної боротьби проти більшовиків. Зв'язок ОУН був нерозривним з усією Західною Україною, де діяли частини УПА, а також і зі східною частиною України, де діяла сітка ОУН. Провід ОУН мав в підземеллі друкарні, де видавав літературні журнали, різні відозви на багатьох мовах до народів, які були під більшовицькою окупацією. Провідні члени ОУН налагоджували контакти з зарубіжними кореспондентами, навіть були прихильники нашої боротьби і в польскій армії.

ОУН по селах мала свої ланки, члени яких розповідали селянам, чому і за що бореться УПА. Молоді дівчата майже всі були охоплені сіткою ОУН, проходили санітарні та розвідчі вишколи. Навіть поляки дивувалися, звідки УПА дістає всі відомості. Старші селяни проходили війскові вишколи: вчилися володіти зброєю, наприклад, кулеметами, гранатами, а навіть і мінометами. На перепочинку вояки теж не дармували: два рази на тиждень сотєнний виховник Зорян проводив ідеологічний вишкіл, пов'язував теперішню боротьбу УПА з боротьбою 1918-20-х років.

Сам Зорян був улюбленцем вояків, він був спокійної вдачі, відданий патріот і член ОУН ще з гімназійних часів, а також і хоробрий вояк. Відтак інші години заповнювали старшини, які викладали теренознавство і партизанську тактику боротьби. Сотня не кватирувала довго на одному місці, завжди перекидалась з одного комплексу лісу до другого, або з одного села до другого. В сотні переважно були вояки з даних місцевостей, але частина була із східних областей України.

Завдання і наказ: — сотням УПА можна було зводити чолові бої з ворогом лише в крайньому випадку, якщо ворог несподівано нападав. УПА мала завдання нищити ворога несподіваними наскоками, де були найкращі успіхи. Коли ОУН і УПА розгортали пожвавлену діяльність на теренах, окупованих Польщею, ворог зовсім не мав жодного доступу на ті терени. Коли поляки висилали свої частини, то вони повертались з великими втратами. Більшовики почали зміцнювати польські гарнізони своїми спецвідділами, що були вишколені до боротьби з партизанами. Щоб не дати змоги зміцнити ті гарнізони, Головне командування УПА дало наказ ті гарнізони зліквідувати. Розвідка, яку вела теренова сітка ОУН, уважно стежила за кожним ворожим рухом, а також за тим, які сили він має в даному гарнізоні. В четвертому районі закріпився такий гарнізон у Бірчі, поміж Перемишлем і Сяноком, до якого лучили інши головні траси. В разі нападу УПА вони б могли дістати скору допомогу, не звертаючи уваги на те, що УПА перед якою-небудь акцією найперше нищить комунікаційні лінії.