Розділ «НА АВСТРІЙСЬКІЙ І НІМЕЦЬКІЙ ЗЕМЛІ»

Сотенний наказує зміцнити забезпечення, а решті відділу бути в острому поготівлі. Командний склад укладав плани переходу австрійсько-німецького кордону.

При нашому підрахунку, до кордону було близько п'яти кілометрів. Погода була дуже сприятлива. Сонце підійшло високо, і проміння просвічувало з однієї в другу сторону лісу. Нетерпляче чекаємо вечора. Сотенний каже:

— Сьогоднішній день чомусь такий довгий, як ніколи.

Як він мав звичку, проходжуватися кількома кроками вперед, а потім назад. Він був командир сотні, хоч тепер командир вже малого відділу, але він відповідав і за тих кількох десятків вояків. Тяжко уявити, що вийшли ми з рідного краю біля двох з половиною сотень вояків, а до означеної мети доходимо такою малою групою. Як знаємо, багато не згинуло, а відлучилося від сотні. Маємо надію, що вони також прямують на захід. Іншим може не пощастило, котрі попали в чеські руки, і їх віддали більшовикам. Як довідались ми, що сотню Бурлаки чехи розбили, а сам Бурлака, тяжко поранений, потрапив живим у руки більшовиків, то було дуже прикро. Також не знаємо, яка доля стрінула наших поранених з курінним капеланом, яких ми залишили у Словаччині. Але це є боротьба, і яка б вона не була, але вимагає жертв, і без них не обійтись, хоч кожна жертва для нас дорога.

Сонце почало ховатися за високі ялиці. Починає темніти. Ми вже маємо готовий план переходу кордону.

Наказ: "Приготуватися до відмаршу". Виходимо на край лісу, бачимо за півкілометра від нас кілька хат. Сотенний каже мені, щоб я лишився з відділом, а він і Лагідний візьмуть кілька вояків і підуть до тих хат на розвідку. Вони відійшли за кілька хвилин, а я з рештою відділу стою недалеко тих хат.

Наші підходять під крайню хату, стукають в двері і входять в хату. Німці настрашилися, думали, що то більшовики. Сотенний сказав їм, що ми є ті бандерівці, про яких так багато пишуть їхні газети. Господарі заспокоїлися. При столі сидів мужчина молодого віку. Він був дуже застрашений, але як Громенко сказав, хто вони є, він заспокоївся. Сотенний говорив німецькою і міг з ними домовитися. Під час розмови ми довідалися, що в Австрії багато більшовиків.

— Але ніхто не знає, чому і нащо, бо більшовики як щось роблять, то не говорять голосно, — сказав цей молодий німець.

Сотенний питає, як ще далеко до австрійсько-німецького кордону. Молодий чоловік відповідає, що два кілометри.

— Якщо хочете перейти кордон, то я вас переведу. Я переходжу кордон кілька разів на місяць.

Сотенний подякував господарям за інформацію, вислав зв'язкового до мене, щоби ми машерували до тих хат. Відділ машерує в бік хат, сотенний на нас чекає. Повстанцям було цікаво, як ще далеко до кордону, а найбільше цікавився д-р Зубченко. Він завжди, коли довідувався, що сотенний почоту радив, то ішов до вояків і розповідав новини.

Машеруємо за тим молодим німцем. По дорозі він розказує про свої пригоди з більшовиками, що він кілька разів був арештований ними. Я питаю, чого він бажав би від нас за його прислугу. Він не запросив нічого. Я офірую йому пістолю, але він каже, що має в хаті дві. У мене ще залишилось кілька десятків чеських крон, то я офірував їх йому, але він також не схотів брати. Машеруємо скорим темпом, зупиняємося над малим потоком. Німець пішов уперед на перевірку, повернув і каже, що той потік — це є кордон, а при ньому вздовж лісу переходить стежка. Відділ скоро проскочив потік.

Нам не хотілося вірити, що ми вже на німецькій території. Ми попрощалися з хлопцем, подякували, і він відійшов, сказавши: "Авфідерзеген!"

Яка радісна хвилина запанувала серед нас всіх, що ми по таких тяжких трудах опинилися на вільній землі! Але тепер питання: чи для нас це радість?

Маємо зв'язок до проводу УГВР за кордоном, але як з ними зв'язатися? Ця справа на пізніше, а нам треба ще кілька кілометрів відбитися від кордону і в якийсь спосіб роздобути харчів, бо вже кілька днів ми не іли.

Машеруємо в глибину лісу майже на десять кілометрів, затримуємося, тут вирішуємо відпочити. Сотенний каже мені вислати трьох ройових в різні сторони розвідати, чи нема десь поблизу хат, щоби купити харчів. Висилаю ройових Рубача, Лозу і Чумака. По півгодині повертає Чумак і голосить, що не натрапив на хати. Рубач також повернув з порожніми руками, а Лоза натрапив на німецький млин, повертає і каже, щоб дати гроші, аби в млині щось купити можна.

Лоза відійшов, а тим часом вояки розпалили вогні і чекали на його повертання. Наші зв'язкові також розпалили вогні, і ми зі сотенним посідали біля вогню. Пізніше до нас прилучився Лагідний. Тепер втрьох радимось, що нам робити: машерувати далі в Баварію і пробувати нав'язати контакт з проводом, чи завтра рано зголоситися до американців.

Я даю пропозицію, щоб йти зголоситися до американців, бо в такому стані, як є вояки, ми не можемо далі машерувати. Кілька вояків зовсім босі, а багато з них фізично виснажені. I не знати, як би до нас ставилися німці, під час нашого подальшого маршу, а опісля якось нам вдасться зконтактуватися з проводом.

Лагідний погодився з моєю думкою, а до того додав, що його рана ще добре не огоїлася. Тут і приятелі починають добре дошкуляти, а їх вже забагато розмножилося, бо вже майже три місяці ми не міняли білизни. Сотенний погодився з нашою думкою:

— Думаю, що наказ Головнокомандування ми гідно виконали, і будемо чисті перед обличчям воюючої України. Думаю, що наш провід нами заопікується. Я певний, що американці нас інтернують, а головне, що ми своєю появою задокументуємо перед західним світом, що Україна і її УПА борються і можуть витримати у боротьбі з більшовицьким сатрапом без жодної зовнішньої допомоги. Якщо ми зголосимося до американців, то і наші про це довідаються. Ми вийшли з України, зайнятої ворогом, перейшли на територію вільного демократичиого світу і тут мусимо скласти зброю.