Розділ «ОСІНЬ 1946 РОКУ»

Сотенний добавляє:

— Можемо бути за них горді.

Повертаємо до почоту, застаємо друга Лагідного і друга Зоряна, що закінчують свої порції. Зорян дотепно каже:

— Друже командир, ще так ніколи не смакувала бараболя, як сьогодні!

— Краще, як вівсяні ощипки! — докинув друг Лагідний.

На згадку ощипків друг Зорян задумався. Я те завважив та кажу:

— Не викликай вовка з лісу, бо ще наш Дмитруньо (то було його ім'я) розплачеться.

Сотенний нічого не відізвався, сів на палатку і задумався. По хвилі Зорян підніс голову і жартом сказав:

— Я задумався за свої ощипки, а бачу, що сотенний задумався за свою "чорнобривку".

Почувши то, сотенний обурився:

— Хай вас всіх чорт побере! Я думаю над складною ситуацією і як з того вийти, а їм чорнобривки в голові. От, козарлюги!

Але досить жартів. Бунчужний, оголосіть збір, будемо змінювати місце постою, бо трохи задовго затрималися на одному місці, можуть нас поляки розконспірувати, і буде гаряче нам.

За кілька хвилин сотня була готова до відмаршу. Чота Іменного — переднє забезпечення, чота Бартля — бічні, а чота Залізняка — заднє запезпечення.

Машеруємо один за другим, лише сухе листя шелестпть під ногами повстанців. Прямуємо в сторону борівницького лісу, біля присілка Явірника Руського — Нетребкою. В тому комплексі маємо харчові магазини, там забезпечимося на кілька днів, там також є санітарна криївка зі шістьма пораненими вояками.

В лісі розтаборились. Сотенний висилає доктора Шувара з охороною піти до криївки, занести пораненим харчів та перевірити їхній стан здоров'я. Ніч була холодна, але місячна. По часі д-р Шувар повертає і звітує, що поранені в доброму стані і просили, щоб їх звільнили з тієї діри, бо хочуть воювати.

Сотня рейдувала рідними теренами невпинно. Пізня осіння пора відмираючої природи навівала смуток і жаль, але тільки зрідка — в хвилини роздумів. Ми були сповнені рішучістю і далі стояти в обороні рідного краю, землі і знедоленого народу.

На порі стала зима. Упав перший сніг. Зближався латинський різдвяний час.

Ворог закріплював свої гарнізони, бо сподівався атаки УПА. Сніг не переставав — впало до п'яти сантиметрів. Для нас не було то весело, бо наші сліди були доброго розвідкою для ворога. Ми мусили добре маскуватися.

Перед Різдвом ворог не висилав у терен своїх частин. На польський Свят-Вечір, аж до Нового Року, кватирували ми в Ясеньові. По Новому Році вийшли ми до лісу. Зближався наш Свят-Вечір. Вояки цікавилися, де сотня буде святкувати, але поки що це нікому не було відомо — все буде залежати від теренового спокою. Наші селяни, які ще не були вивезені, приготовлялися до вшанування того великого свята. Вони знали, що то будуть останні свята на рідній землі і з нами, борцями за Україну.

В терені спокій. Сніг впав досить великий. На радах сотенного почоту вирішено святкувати Різдво в Явірнику Руськім. Під вечір вислано до села розвідку і повідомлення для селян, що сотня прийде до них на Свят-Вечір. Смерком сотня вмашерувала до села. Селяни дуже раділи і тепло вітали нас.