Розділ «СВЯТ-ВЕЧІР»

Сотенний санітар, друг Зірка, сумлінно виконував свій обов'язок, а на місці, на санітарному пункті, перебрав опіку над пораненими д-р Сян. Сам Сян був німeць, перебував в таборі полонених в селі Пікуличах біля Перемишля. Колись наш неповний курінь під командою сотенного Бурлаки наскочив на цей табір і всіх полонених звільнив. Багато з них пішли на захід, а багато включились в ряди УПА. Д-р Сян був призначений до нашої сотні. Він був інтелігентною людиною, спокійної вдачі, говорив плинно українською мовою і любив свою професію. В рядах УПА він був відданий своїй праці, не раз був наражений на небезпеку, але те його не лякало.

Сотня залишилась у Явірнику, а селяни були повідомлені, що Свят-Вечір ми будем святкувати з ними. Хоч їхні страждання не розвіялись, але все ж таки ще був святковий настрій. Кутя і всі традиційні страви були приготовані для наших вояків селянами з любов'ю.

Про наслідки нашої акцїі на Бірчу тяжко було довідатися. Наша розвідка за такий короткий час не мала можливості дізнатися про втрати ворога. Натомість, з-за Сяну довідуємося, що по цілій Польщі ходять чутки, що на Бірчу напало кілька тисяч бандерівців, а залога Бірчі, що нараховувала дві дивізії, всіх їх знищила.

Окрім таких звісток, що бандерівців знищено, поляки почали укріплювати Сянік, Динів, Перемишль та інші свої бази. Наше Різдво було для нас і для селян сумне. Всі, як селяни так і вояки, в цей Свят-Вечір цікавились, де будемо святкувати Новий Рік? Але то було в таємниці до останнього дня, бо залежало від ситуації в терені. Невідомо було, як після акції на Бірчу буде себе поводити ворог.

Нам треба було змінити місце постою, бо у Явірнику вже стоїмо кілька днів. Переходимо до села Ясенів. Селяни дуже нам раділи, бо по акції на Бірчу цікаво було їм нас зустрічати. Мороз чим сильніше почав тиснути, тому саме сотенний вирішив більшість часу кватирувати в селах. А по таких цікавих чутках, що на Бірчу напали тисячі бандерівців, вороги не дуже охоче схочуть висилати свої частини в наш терен.

За день перед Новим Роком закватировуємо в селі Гута. Тут вояки, як також і селяни, вже певні, що свято Нового Року відбудеться в Гуті. На Новий Рік дуже було бурхливе і радісне заворушення: селяни з великим ентузіазмом вітали нас і бажали щасливого Нового Року.

Той радісний Новий Рік дуже тяжко описати. Всі ми раділи і всі бажали кращого Нового Року і перемог в нашій боротьбі за Самостійну Соборну Українську Державу. Сніг впав майже по коліна, мороз не переставав тиснути, але то не перешкоджало нашим воякам. Всі ми мали добрі зимові убрання, кращі від польського війська. Знали, що кожне село сподівається, що Новий Рік буде святкувати з вояками УПА, тому, щоб задовольнити селян (а ціла сотня не могла бути в кожному селі), Громенко вирішив задовольнити бодай кілька сіл. Чота Іменного мала йти до села Нетребки, чота Бартля зі сотенним почотом до села Володжі над Сяном, чота Залізняка залишилась в селі Гута.

Тяжко описати радість наших хоробрих селян. Я був в селі Володжі, яке відоме ще з передвоєнних часів як дуже патріотичне село.