Розділ «СОЛОНСЬКИЙ ЯР»

Савко Гордiєнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вiкно й пiдiйшов до натовпу.

– Ну, що? I сьогоднi обiбрано кого?

– Аякже: Матвiя Юхименка.

Пiдiйшов ще один селянин i безпорадно розвiв руками:

– Не iнакше, як дивiзiю треба сюди. Притакують.

У кiмнатi смердить архiвним папером, а писарчуки перами риплять.

Савко вдарив себе по чолi:

– От напасть… Прийдеться воювати.

Згодились.

– Дивiться, вам виднiше… А що напасть – то правда.

Але Савчин сусiда попередив:

– Ти гляди, Савко, п’ять предсiдателiв ухекали, то… може, й тебе отправлять на той свiт. Це, брате, тобi не австрiяка.

…А в село iз Солонського Яру вилазили постатi й зникали за тинами. Iще чути було там про Савка:

– Така йому фортуна: плохий буде – хай головує, а зачепить – лихо буде…

Над Солонським Яром розтанув останнiй промiнь, у лiсi почало темнiти. Iз пiвночi попливла хмара, теж iшла на захiд.

…Пахло дубовим молодняком.

II

«…Наказую негайно виловити банду, що в Солонському Яру. Отряда прислати не можу, бо майже всi люди в роз’їздах».

Такий папiрець вiд повiтового вiйськового комiсара.

Савко подумав: «Дiйсно пора».