– Чого ж ти прийшов до мене? – нарештi, промовила вона.
– Я прийшов до тебе, матусю, – чужим голосом сказав Андрiй, – щоб ти менi допомогла в моїй справi!
– Яка ж твоя справа, синку? – зiдхнула мати. – Чому ж вона саме твоя i чому вона не може бути моєю?
Андрiй негарно усмiхнувся i сiв на стiльця.
– А тому не може бути твоєю, – сказав вiн, – що ти нiчого не розумiєш!
– Боже мiй! – скрикнула мати. – Невже ж це не я виховувала тебе, мiй любий синку? Чому ж я не найду з тобою спiльної мови?
– Не найдеш, матусю, – сказав Андрiй, – бо такої мови ти шукаєш i з моїм братом Остапом. З моїм найлютiшим ворогом…
– З твоїм найлютiшим ворогом? Синку! Що ти говориш? А-ах, Боже мiй! – i мати заридала.
Тодi пiдiйшов до неї її рiдний син i сказав чужим голосом:
– Покинь, стара, виводити, бо менi нiколи зараз, i до того ж я мушу за твоєю допомогою пролiзти до братового штабу.
Та не встиг Андрiй вимовити своїх останнiх слiв, як у дворi зашумiло. Вiн кинувся до вiкна i в присмерках мiсячної ночi побачив вершникiв. I зрозумiв Андрiй, що зграя ворогiв оточує його, i сказав вiн матерi:
– Ховай мене, мамусю, i якомога скорiш! Ховай мене вiд мого брата Остапа!
Мати кинулась. Мати кинулась ховати свого любого сина Андрiя. I сховала вона свого любого сина Андрiя на глухому горищi i повернулась до кiмнати. Тодi з шумом розчинилися дверi, i зупинився на порозi Остап з двома своїми молодими вершниками.
– Ну, так де ти, стара, сховала мого брата Андрiя? – грiзним голосом спитав вiн. Чи не думаєш ти, що мої дозорнi прозiвали його?!
– Не бачила я твого брата Андрiя! – рiшуче сказала мати i, зблiдла, сiла на своє лiжко. – Не бачила!..
– Не бреши, стара! – скрикнув Остап i взявся рукою за свою блискучу шаблюку. – Чи не думаєш ти, що я помилую свого найлютiшого ворога?
I, сказавши це, Остап подивився на вершникiв. Вершники вiд задоволення крякнули. Мовляв: наш пан-отаман не знає рiднi i для нього в боротьбi нема братiв!
– Я радий, що ви так думаєте про мене! – сказав Остап. – Отже, хочу я довести вам, що для мене в боротьбi нема i матерi.
I георгiївський кавалер всiх чотирьох хрестiв, що поважно виблискували на його грудi, сiв бiля своєї матусi. I наказав вiн своїм вершникам обшукати двiр i горище. I запалив вiн цигарку i звiв свої суворi брови бiля перенiсся.
Мати сидiла блiда i мовчки дивилась на сина. Духом алькоголю так пашило вiд нього, що вона мимоволi повернула своє обличчя до вiкна. Вона раз у раз позирала на дверi i прислухалась до шуму: невже ж таки знайдуть її рiдного сина? I тiльки коли вершники повернулися до кiмнати i доложили Остаповi, що Андрiя нiде нема, вона з полегшенням зiдхнула й сказала:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МАТИ“ на сторінці 3. Приємного читання.