Розділ «ЕЛЕГIЯ»

…Iнодi старий газетяр iшов у заозерний край. Шкульгав вище й вище на кучугуру по кварталу кавалерiйського полку. За ним шкульгав пес.

Тодi в одинадцятiй сотнi був пожар: городок подiлився на сотнi – полковий городок степового краю.

Шумiли на каланчi, над ратушею.

Палахкотiли смолоскипи; пiд навiсом тривожно дзвенiли й саркали конi.

…Старий газетяр виходив за квартали й брiв бездорiжжям, на пiвнiчно-захiднi межi – туди, де стояв, як лелека, пiдбитий бурею дуб.

Дуб наближався. В далекiм степу горiли огнi.

I стояло древнє небо, а позаду туманiли мiськi оселi. I здавалось, що оселi не iснують, що вони вiдiйшли в далину, за гору переможених днiв.

…Старий газетяр приходив до дуба, сiдав пiд дубом i озирався. Висiло небо у чвирi, за дубом причаїлась тиша. I промерзла чужа земля. I все було чуже – i земля, i.межi, i квартали, i кучугури, i дальнi степовi огнi. Тодi пiдходив пес i тихенько вив. Потiм iз сходу прилiтав колючий вiтер. I вiдчував старий газетяр:

– десь тлiє торiшнiй гнiй.

Пiдводився.

За старим газетярем пiдводились кучугури, i сунулись у небо, зливались iз небом, вiдходили, пропадали, i була одна сторожка пустота.

Ще городка не видно. Тiльки за Балясним Бором маячить невiдомий нiчний огонь. I був вiн не близький, тiльки далекий, тiльки чужий, як чужа земля, де тлiє торiшнiй гнiй.

…Огонь стояв на шпилi ратушi i був надто червоний.

…А iнодi бачили:

– брiв старий газетяр по дорозi на цвинтар.

I думав старий газетяр:

– Цвинтар?

Тодi пахли могили – глибоко й тихо. Це був запах незносного чебрецю – вiн iшов з-пiд бiлого снiгу.

Старий газетяр прийшов у городок восени.

…I згнила зима.