Розділ «ЕЛЕГIЯ»

– зiйшов на великий шлях, по якому йдуть, дико, по-звiрячому озираючись. i був ще з ним, iз старим газетярем, древнiй пес, що покiрно шкульгав за ним i нiс пiдслiпуватi очi на асфальт…

– пес: вовна прилипла попелом i лiзла, падала на землю, щоб угноїти землю. Пес не гавкав, а тiльки тихо й нудно вив: на свiтанках шумiв скляний мороз, а пес був голодний. Iнодi пес кидав старого газетяра й блукав на базарi, бiля рундукiв, де били його закаблуками, де гризли його молодi бадьорi пси.

…Вранцi тихий степовий городок оживав. Виходили заспанi горожани, плентались по мостовiй вiзники, вилiтав iз гаража єдиний на всю округу виконкомiвський автомобiль i з вереском мчав у туман, розганяючи обивательських курей i зграї голодних собак.

Тодi бiля редакцiї – теж єдиної газети з великими пiдзаголовками i з нудними традицiйними гаслами – грубим шрифтом – суєтились газетярi.

Кожний знав:

– треба скорiш!

Треба схопити стос паперу з промовами, статтями про всесвiтнiй пожар:

«Ми на горе всем буржуям мировой пожар роздуєм; мировой пожар в крови…

Господи, благослови!»

– треба схопити й бiгти, захопити всi переулки, всiх обивателiв, щоб —

– жити один день.

I старий газетяр нiколи не встигав за пацанами, i завжди йому з веселим смiхом, що звучав, як «колокольчик», пацани пiдставляли нiжку, щоб старий газетяр упав у грязь!

I старий газетяр падав у грязь, розкидав сьогоднiшнi газети; потiм поспiшно збирав їх, обтрушувався i, покiрний, з кiнським калом на лобi, спiшив, спотикаючись, до бульвару.

На бульварi проходив день.

Але й увечерi старий газетяр був там же, де праворуч вiд каланчi стояли стiльцi. Увечорi старий газетяр тупо дивився на мимохiдцiв.

…А бульваром проходило багато:

– однi бiгли, другi шкульгали, третi раптом зупинялись i потiм стурбовано вiдходили кудись.

…Тодi над головою колихались гiлки акацiй – була алея акацiй. Акацiї розцвiтали, коли в тихiм степовiм городку потоки мрiяли про голубi пiснi, про голубу журу i схвильовано бiгли до срiбних вод забутої рiки Лiвобережжя…

Iнодi пацани, побачивши старого газетяра, ховались за рiг i шпурляли вiдтiля в свого колегу грудки землi.

Тодi пiдводився, вiдходив до каланчi, за каланчу, до Зеленого Озера, де стояла самотня будка, а нижче лежало небо на поверхнi брудної стоячої води…