Розділ «БАРАКИ, ЩО ЗА МIСТОМ»

Заблимали очi:

– Мiнє усьо одно. Пiдсобити треба товаришам. Возьми в унiмання… А ти вола, мабуть, перетягнеш… Значить, сьогоднi?

…Увечорi зiйшлись бiля Оришчиної кiмнати.

– Все готове?

– Все.

Тодi вже насувалось сiре рядно осiннього вечора.

Пiшли до Оришки: поки стемнiє.

Оришка з Юхимом жартували на кроватi. Борюкались.

Мазiй пахтiв цигаркою на палатськiй лавi – бiлiй з голубим блиском.

В Оришки не очi – поросята кувiкають.

Натягнула на Юхима млинця (кашкета цебто) i на вухо телеграфує:

– Нащо цього привiв? Погратися не дає. Ги! Ги!

Взяв Юхим Оришчине вухо в зуби:

– Мовчи! Хай сидить. Поспiємо.

Вiд борюкання кiмната повна спеки. Оришка мов сонце, що за обрiй перевалює.

П’ють воду, прицмокують.

Потiм вiдпочивали.

Каже Оришка:

– Чого ти, Мазiю, такий непривiтливий?

Мазiй у вiкно дивиться, де огнi по бараках ходять – хорих переносять.