Розділ «БАРАКИ, ЩО ЗА МIСТОМ»

От i з Юхимом: нежонатий хлопець, а пiдморгує не одно бабське око.

…Ну, а Оришка уїдлива, шоколадна баба. Одразу до своєї палати принадлива («Карi глазки, де ви скрились? Мiнє заставили страждать»).

Оришка в аптецi крутиться. «Дохтурь!»

Як нема фельдшера, то й сама лiкiв дасть:

– Що вам требується? Олiум рiцiнi?

I регочеться.

– Ги! Ги!

Хоч окуляри на носа натягай.

– …У-ух, ти! Шльондро непiдтикана! У Хранцiю надумала їхати, чи що?

Iще гигоче, шоколадна, а груди, нiби холодець, тiпаються.

…Набачив Юхим Мазiя – покликав, убiк одвiв.

– Ну, що? Може, передумав?

Мазiй на цибатих ногах до сонця тягнеться, баньками з безодень виблискує.

Що вiн думає, ця мавпа з зоологiчного? А говорить спокiйно, наче дитина конфету ссе.

Напевне, вiд трупового духу заморока найшла.

– Згарбаємо – не писне!

Юхим хвилюється:

– Завела сорока про Якова. Ти дiлом говори. Що за манера? От падазрiтєльной!

Одрубав Мазiй:

– Не вiриш, то йди!