Розділ «БАРАКИ, ЩО ЗА МIСТОМ»

Гомiн стих.

Держали стих.

Держали собаку за нашийника, а потiм пустили.

Знову пiшов дощ, у калюжах булькає.

Обнюхує собака кожного – мовчить.

А добiгла до Мазiя – загавкала.

Вивели Мазiя з шеренги.

…Ех, Юхиме, Юхиме!

Загавкала й бiля Юхима.

– Виходь!

Потiм повели до старшого лiкаря допит чинити.

Юхим каже: – Нiчого не знаю.

А Мазiй ярками подивився й байдуже кинув:

– Ну да, живого закопали.

…Вивели їх у двiр i повели в мiсто.

Дощ знову вщух.

Було це тодi, коли мiськi вулицi сонно прислухалися до тишi. Город спав.

Тiльки тротуари де-не-де глухо одмiрювали кроки вартових.

…Втретє розривали свiжу могилу, що на цвинтарi бiля баракiв.

Струпiшали цурупалки людського тiла.