Розділ «БАРАКИ, ЩО ЗА МIСТОМ»

Гавкає, не вiдходить.

I розривають уже голубi люди свiжу сопку.

Скрикнула Оришка:

– Боже милосердний! Червонi шлики вже бараки оточили.

Ну i спека!

Зовсiм збожеволiла – до старшого лiкаря посилає. Впросити, значиться.

– Тьху! От хранзоля дурна.

Ще побiг до Мазiя, а той, як папуга, завiв:

– Не найдуть!

Що тут робити? Вилаявся в «бога й у богородицю» та й пiшов у палати. От.

…А на цвинтарi вже вирили чоловiка голубого, i барачний лiкар так визнав: умер вiд задухи, отож живим закопали.

I рветься вже собака до баракiв, нюхом чує, де злодiї.

Пустили собаку. I самi пiшли.

Iз старшим-голубим барачний лiкар iде.

I вже виганяють з палат.

– Ста-нов-и-ись!

Отже, по-солдатському: становись.

Збились у купу санiтари й санiтарки.

Не так. У шеренги треба.

Гомонiли. Гомонiли.