Розділ «ЧУМАКIВСЬКА КОМУНА»

…А коли на бруку дiтвора здiймає гамiр, молодий поет Андрiй (Андре) деклямує з Чумака:

Безнадiйно. Є надiя: ось, на цьому бруку.

Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку.

Бiля комуни проходять i тiнi минулого – черницi чорнi (тепер живуть невiдомо де, а в манастирi церква й дитячий будинок).

Недалеко й калюжа, а в калюжi вовтузиться сонце, як порося.

Iнодi сонце заверещить золотом, тодi на мозок спадає гаптований серпанок.

…До Андрiя пiдходить Варвара й оповiдає про яму – недалеко яма, куди черницi скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.

Пiдходить товаришка Валентина – високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).

Валентина заїкається до Варвари:

– Ви пппрро це вже ка-а-зали.

А Варвара буркотить:

– Ну й казала, i ще скажу. Забула, значить.

Андрiй наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову.

Отже, в комунi живуть ще такi особи: I/ Iван Iванов, 2/ Же, З/ Мура (останнi двi – Бобчинський i Добчинський: зрiст), 4/ Йосип Гордiєнко – безпартiйний (i Андрiй безпартiйний). Здається, всi.

Проте забув: коли теплiнь, а в манастирськiм саду пахтить медом, у комунi завжди гнiздиться стороннiй люд. Словом, так: бувають товаришi з сiл i губернiяльного мiста. Зимою стороннiх мало.

А сьогоднi весна. Розумiєте? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб тобi… Сьогоднi весна, мов голуба тягучка: їв би й дивився без кiнця…Д’ех, моя коханко. Дай, вiзьму тебе в свої залiзнi обiйми: твоє волосся пахне, мов виноградне вино.

…Прилетiв традицiйний соловей, порозчиняв вiкна – правильно!

…А в їдальнi двi дошки, чорна й червона. На чорнiй написано:

«Товаришка Же за буйство».

На червонiй написано: