Розділ «Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)»

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. — К., 1998. — С. 217.

Енциклопедія українознавства. — Львів, 1994. — Т. 4. — С. 1447.

К 5-му Всеукраинскому съезду Советов. — Харьков, 1921.

Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. — Київ: Правда Ярославичів, 1998. — С. 193, 312, 313.

На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной комиссии 1917–1922 гг. Сборник документов и материалов. — Киев, 1971. — С. 240, 311.

Особиста справа Миколи Малашка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1470, арк. 1–11.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного відділу Білоуса Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 710, арк. 1–107.

Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920. по 1.11.1921. — Днепропетровск, 1994. — С. 155, 156, 158.

Повстанець. Орган Штабу коша Українських повстанських вільнокозачих військ на Катеринославщині. — Кам’янське. — 1919. — 22 листопада. — Ч. 1. — С. 1.

Повстанець. Орган Штабу коша Українських повстанських вільнокозачих військ на Катеринославщині. — Кам’янське. — 1919. — 23 листопада. — Ч. 2. — С. 1, 2.

ЦДАВО, ф. 1824, оп. 1, спр. 21.

49. Ледь не прохопився.

НЕЧАЙ Олександр (22.5.1883, м. Чечельник Ольгопільського пов. Подільської губ. — після 11.1.1928). Військовий урядовець, народний вчитель, інженер-агроном; агроном Вінницького повітового земства (1911–1916), Кам’янецького повітового земства (1916, 1917), товариш голови (25.4.1917), голова продовольчої комісії і харчової управи Кам’янець-Подільського повіту (до липня 1919), голова Кам’янець-Подільського біженського повітового комітету (1917–1919), начальник відділу Хлібного департаменту Міністерства народного господарства (до жовтня 1921), голова закупівельної комісії Армії УНР, урядовець Головного управління Українського Червоного Хреста (1922).

Закінчив Брацлавську міську школу (1896), с.-г. школу (м. Городище Київської губ., 1901), короткотермінові вчительські курси. Витримав екзамен на звання вчителя народної школи. Вчителював у церковно-учительській школі у Вінницькому повіті. 1908 року здобув середню освіту, витримавши екзамени в Уманській господарській школі. Під час Визвольних змагань працював при 3-й Залізній дивізії Армії УНР і в Головному управлінні постачання. УГА закінчив 1927 року. Спогад «Зі вспомінів 1920 р. Ходять, смерти шукають» написав 1922 року.

Нечай О. Зі вспомінів 1920 р. Ходять, смерти шукають. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 898–903.

Особиста справа студента факультету агрономічного агрономічного відділу Нечая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1631, арк. 1–155.

50. Трагедія родини Сушкових.

СУШКО (Сушкова) Христина (9.9.1894 — 7.2.1967, Женева, Швейцарія). Родом із Таврії (Києва?) Санітарний поручник 16-ї стрілецької бригади (станом на листопад 1920 р.) 6-ї Січової дивізії, лікар.

Український командарм Михайло Омелянович-Павленко з великою повагою ставився до Христини Сушкової, зараховуючи її до тих небагатьох жінок, які «безоглядно патріотично служили національній справі».

Ініціатор пошиття та вигаптування в українському стилі ризи для священика похідної церкви 6-ї Січової стрілецької дивізії (1921, табір Щипйорно). Незважаючи на недугу, дні й ночі гаптувала та вишивала, аби встигнути закінчити ризу до Великодньої служби. Євген Маланюк про цю ризу написав статтю. Він зазначав, що «узори вишивок виконані по прекрасному проекту сотника О. Костюченка, відзначаються глибоким почуттям української старовини, українського узору і українського орнаменту. Виконання узорів вишивкою треба визнати не тільки гарним, а й майстерним. Поява церковного убору тепер, в страшний час нашої апокаліптичної національної боротьби, воскресіння цього прекрасного, ароматом давнини напоєного закутка нашої церковної історії — вишиваної священицької ризи — хай буде великим символом. Символом відродження. Символом віри в майбутнє!» Братство 6-ї дивізії надіслало найщирішу подяку до філії Союзу українок табору Щипйорно, і зокрема пані Христині Сушковій та сотникові О. Костюченку за їхню працю.