Розділ «75. Починалася весна 1922 року…»

Скільки було повстанців у Чорного Ворона? Стільки, скільки потрібно: потрібно двоє — було двоє, треба 10 — буде 10, треба 50 — зголоситься і 50. Загалом до сотні козаків міг зібрати подільський отаман. Наскакував на більшовиків і знову розпускав хлопців по хатах — своїх та чужих. А ворог мотався околицями, шукаючи тих, хто завдав йому несподіваного і болючого удару.

На цю зиму отаман під вигаданим прізвищем — не таким, щоправда, голосним, як повстанський псевдонім, — влаштувався помічником завідувача з видачі транспортів. Та, довідавшись, що в ЧК запідозрили його, Віктор Чекірда (таке було дійсне прізвище отамана) мусив негайно зникнути.

І знову влаштувався під самим носом у ворога, коло цукроварні, де стояла більшовицька залога…

Раптом в одну неділю в сінях почулося:

— Здоров, куркуль, давай жрать!

Чекірда ледь встиг скочити на горище….

Це були «сєвєрниє братья».

Отаман добре чув, як непрохані гості «замовляли» собі мед, сметану, вареники, курятину… Казали, що невдовзі сюди прийде їхній командир.

Господар присягався, що сметани немає.

— Кантррєволюция?! — гаркнуло знизу. — А ето відіш?! — І лапотник показав нагайку.

— Але господин… товаріщ… барин, чи як там вас?.. — намагалася сперечатися господиня…

Побоюючись обшуку, Віктор виліз на бантину, а з неї глибоко пірнув у сіно. За хвильку почув, що хтось обережно ходить по горищу. То була Марися — наймолодша, 14-літня, дочка господаря. Як кішка, вилізла вона на бантину і звідти звернулася до отамана:

— Ой пане Чорний Ворон, нате вам кусок хліба і сала, бо обідать ледве прийдеться сьогодні. Біда! Сьогодні в нашім селі став на дньовку карбаталіон. У нас командир якийсь… Мамка побігли до Софронової Явдошки за сметаною, бо хотіли бити «за контрреволюцію»…

Від дівчини Чорний Ворон довідався, що каральний батальйон вирушає в путь завтра вранці — йде в дальнє (20 верст!) село, яке відмовилося здавати продподаток. До того ж у тому селі хтось забив червоноармійця.

Скоромовкою поінформувавши отамана, Марися набрала з мішка гороху й понесла до хати.

— А татко полізуть на горище по тютюн, то й все розкажуть, — на прощання сказала вона.

Справді, невдовзі виліз на горище і господар. Оповів те саме, що й метка дівчина. Отаман дав йому завдання переказати хлопцям, які влаштувалися в сусідній хаті, що він чекає їх о 8-й вечора в рові за цвинтарем.

Попрохав також послати когось до лісничого, де завжди гостював хтось із повстанців, і передати, щоб наполохали червоних у містечку, зробивши «нальот» на зсипний пункт.

Господар пішов, а Чорний Ворон витягнув із торби «Три мушкетери» Олександра Дюма і зачав читати… Читав, доки не заснув. Збудив його господар.