Розділ «26. Вони вірили в гарне майбутнє»

17 листопада 1918 року вільні козаки, свого часу розформовані за небажання присягнути гетьманові, зібралися в Олександрівську (тепер Запоріжжя. — Ред.). Щоб легально озброїтися, почали записувати до вартової сотні, на чолі якої стояли колишні старшини Вільного козацтва…

Гетьманська залога Олександрівська була обеззброєна миттєво і без бою. З Вільного козацтва почав творитися Хортицький полк Армії Української Народної Республіки. «Вістка про зміну влади в Олександрівську, — згадував козак-повстанець Микола Носик, — вмить обійшла всі кутки повіту, й уже на третій день до міста почала прибувати селянська молодь, що добровільно йшла під стяги Республіканських військ, а місцева вчительська семінарія примушена була зачинити старші класи за браком учнів. Піднесення настрою у населення, особливо молоді, було незвичайне, всі вірили в гарне майбутнє й нетерпляче чекали на перемогу над гетьманцями по инших місцевостях України».

Коли отаман Катеринославського республіканського війська Горобець попрохав допомоги, з Олександрівська вислали невеликий, але добре озброєний відділ із кулеметами і двома гарматами (всього дві сотні козаків).

До Катеринослава прибуло й кілька сотень козаків із Верхньодніпровська. Взяв участь у боях і відділ полковника Юхима Божка, який складався з пішої сотні, однієї кулеметної чоти та двох гармат.

Німці оголосили нейтралітет.

Якийсь час місто було розділене на п’ять районів. У верхній частині, коло Гірничого інституту, закріпились гетьманці, в районі міської думи — єврейська самооборона; далі кільцем охоплювали німці, що хоч і оголосили нейтралітет, та все ж становили поважну силу, якої всі побоювалися. Гетьманців, єврейську самооборону та німців оточували повстанці, які відгукнулися на заклик Симона Петлюри. А сам Катеринослав був островом у повстанському морі, що творили ватаги Нестора Махна, Матвія Григор’єва та інших, менш відомих, ватажків, часом більшовицького напрямку…

У боях за Катеринослав відзначилася сотня семінаристів. Коли семінаристи увірвалися в шанці гетьманців, ті не прийняли рукопашного бою — «та сила відваги, що була в юнаків, загіпнотизувала» їхніх ворогів, згадував учасник боїв козак Хортицького полку Микола Носик.

Пробиваючись із Катеринослава на південь, 8-й корпус гетьманців (1050 вояків, переважно старшин) недалеко від Олександрівська зустрів на своєму шляху та розгромив курінь Хортицького полку. Потім під Апостоловим під вогонь 25 кулеметів вже колишніх гетьманців потрапило два ешелони з українськими повстанцями. Але під Воронцовкою вже «катеринославці» зазнали болючих втрат: для двадцяти з них цей день був останнім, близько тридцяти осіб було поранено.

21 грудня 8-й корпус із Бериславля переправився через понтонний міст на лівий берег Дніпра, до Каховки.

У Криму він дав початок трьом полкам Добровольчої армії: 133-му Сімферопольському, 134-му Феодосійському та 135-му Керч-Епікальському, які вважалися за кращі в складі Добровольчої армії Антона Денікіна.

Пізніше вони «уперто билися проти військ УНР».