Розділ «10. Трагедія на станції Яблонна»

Був січень 1918 року. «Сіро-жовта маса бувших героїв» обліпила залізничні шляхи, що вели в Україну.

На станції Шепетівка скупчилося кільканадцять ешелонів із колишніми вояками російської армії. Тисячі голодних і знервованих людей у завошивлених шинелях шукали поживи для себе і коней, а також палива, щоб хоч на якусь мить сховатися від дошкульних морозів.

Та пошуки були марними. Місцеве населення все їстівне давно і надійно поховало від можливих зазіхань, тому вояки були роздратовані й злі. Особливо лютували на машиністів, які не хотіли вести далі ешелони. Їхні пояснення про те, що під Бердичевом зруйновано міст, збуджена юрба не сприймала.

— А чому не їхати через Новоград-Волинський і Мозир?!

– І там зруйнований міст, — чулась відповідь, — та й гайдамаки стоять.

— Неправда, брешуть всі вони, саботують, — була загальна думка.

— Пріставіть к машиністу часавова с рєвальвєром! Паєдєт!

— Баятьса какіх-то ґайдамаков нам нєт надобності, — викрикували хвалькуваті москалі. — У нас столька аружия, что целую армію ґайдамацкую разбіть можна.

І справді в кожному ешелоні було декілька вагонів із найрізноманітнішим озброєнням, а на окремих платформах ще й стояли гармати різних калібрів. Все ж не про війну з гайдамаками мріяли колишні вояки, для них ідеалом було тишком-нишком проскочити без бою поближче до свого дому. Від війни всі так втомилися, що сіро-жовта солдатська маса, яка місила грязюку в Шепетівці, вже не була військом. Учинити самосуд вона ще могла, але не більше…

Врешті три ешелони рушили на північ. В одному з них вертався додому Гордій Няньчур.

Ось уже і Новоград-Волинський недалеко. А якщо він у руках гайдамаків?! Що тоді?

Потяги збавляють хід. Напруга, що була розвіялась, знову почала згущуватись над вояцтвом. Нарешті стали. Після довгої і сумбурної наради вирішили послати до міста дві команди розвідників.

За кілька годин ті доповіли, що в Новограді-Волинському ніякого війська немає і що вокзал вільний.

З пересторогами та острахом ешелони минають місто і вокзал.

Хоч навкруги розгорнула свої чорні крила ніч, мало хто спить — страх перед невідомими гайдамаками не дає спокою. А може, вони в цей час гострять ножі, щоб не з порожніми руками зустріти непроханих гостей?

Як електричним струмом пронизала ешелони вістка, що за станцією Яблонною зруйновано міст, а за тим зруйнованим мостом засіли оті чортові гайдамаки.

Довелося вертати до Новограда-Волинського.

Та, наблизившись до вокзалу, крізь гуркіт коліс почули постріли. Деморалізована солдатська юрба, запакована у вагони, втратила притомність духу і запанікувала.

Дехто почав розбігатись. Тікали переважно до лісу. Ховалися і в ровах біля залізничного тору. «Нікому і в голову не приходило взятися за зброю», — згадував Гордій Няньчур.