Розділ «Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)»

Закінчив 4-класну Кременчуцьку міську школу (1911), Юнацьку школу прискореного випуску, гімназію ім. Тараса Шевченка (Каліш, 1924) та агрономічно-лісовий факультет УГА (м. Подєбради, 1929). Від 21 листопада 1921 р. по травень 1924 року перебував у Каліші в таборі ч. 10 для інтернованих. Спогад «Найяскравіша подія, пережита за часів Визвольної боротьби 1918–1922 рр.» написав на початку 1920-х рр.

Гунько Д. Найяскравіша подія, пережита за часів Визвольної боротьби 1918–1922 рр. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 30–32 зв.

Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Гунька Данила. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 958, арк. 1 — 22.

46. Перед приходом Денікіна.

ЗЕРКАЛЬ Сава Петрович (11.1.1896, х. Зеркалька Хмелівської вол. Роменського пов. Полтавської губ. — після 1958). Громадський діяч, інженер-агроном, педагог, історик, видавець; козак Армії УНР (лютий — вересень 1920).

Закінчив матуральні курси (12.10.1923) та агрономічний відділ агрономічно-лісового факультету УГА (м. Подєбради, 26.5.1928). Працював агрономом у Братиславі (1928–1945). Заснував Товариство українських інженерів у Чехословаччині (1930). Після Другої світової війни викладав в Українському технологічно-господарському інституті (Мюнхен). Від 1949 р. жив у США, де викладав в Українському технологічному інституті (Нью-Йорк). Видавав часопис «Українське слово» (1953–1958). Праці: «Національні і релігійні відносини на Закарпатті» (Нью-Йорк, 1956); «Руїна козацько-селянської України в 1648–1764 — 1802 роках. Студія політично-адміністративних і соціально-економічних відносин в Україні в XVII–XVIII ст.» (Нью-Йорк. 1968); «Українська земля і нарід за Карпатами» (Париж, 1976). Спогад «Свобідний призив» написав 22 листопада 1922 року.

Анкети студентів ріжних факультетів Академії.ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 616, арк. 48.

Зеркаль С. Свобідний призив. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 204–206 зв.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету аграрного відділу Зеркаль Сави. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1103, арк. 1 — 96.

47. Козацька радість.

МАРТИНІВ Олександр Володимирович (13.11.1896, м. Стрижавка Вінницького пов. Подільської губ. — після 31.1.1930). Військовий, інженер-технолог, науковець; командир гарматної чоти 1-го кінного Лубенського ім. Максима Залізняка полку 1-ї бригади Окремої кінної дивізії, професорський стипендіат при кафедрі математики УГА (30.6.1927 — 31.12.1929), асистент кафедри вуглегідратів (31.1.1930); військове звання — сотник Армії УНР.

Народився в сім’ї акцизного урядовця. Закінчив Немирівську чоловічу гімназію (1906–1914). 1914 року поступив на математичний відділ фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. Закінчив Миколаївську гарматну школу (Київ, 1.11.1915 — 14.5.1916). Служив у 4-му легкому мортирному дивізіоні. На Румунському фронті був до 1 січня 1918 р., коли перейшов до українських частин, в гарматну батарею полковника Олекси Алмазова. 23 березня звільнився з армії через хворобу. Відновив навчання на математичному відділі фізико-математичного університету (був зарахований на 5-й семестр). Від 19 грудня 1918 р. — знову в українській армії, в якій служив до 1922 року. «Відважний і досвідчений старшина-гарматчик». Інтернований у табір Вадовиці (1920). Закінчив УГА «з успіхом дуже добрим» (24.5.1927). Дипломна праця: «Теоретичні основи номографії та її приложення до технічний наук». Здібний до наукової та педагогічної праці. Два роки працював вчителем математики на матуральних курсах при УГА. Спеціалізація — цукроварство. Спогад «4 вересня року 1919» написав 1 січня 1923 року.

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 46.

Мартинів О. 4 вересня року 1919. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1035–1039.

Марущенко-Богданівський А. Матеріали до історії Лубенського імені запорозького полковника Максима Залізняка полку. Розділ IV // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1938. — Збірник 8. — С. 181.

Особиста справа Мартиніва Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1492, арк. 66, 74, 83.

48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну.

БІЛОУС Микола Іванович (24.12.1899, с. Вільшанки Олександрівського пов. Катеринославської губ. — після 11.6.1927). Військовий, інженер-агроном; агроном 11-ї агрономічної дільниці Олександрівського повіту, козак Катеринославського повстанського коша (жовтень 1920).

Закінчив Верхньодніпровську с.-г. школу (1914 — 12.6.1920). Поступив на агрономічний факультет Київського політехнічного інституту, «але не студіював завдяки політичним подіям». «1.10.1920 вступив до Катеринославського Вільнокозацького повстанського кошу як співробітник політичного відділу». 31 жовтня 1920 р. разом із рештками коша евакуювався із Криму до Туреччини, де і перебував до 20 грудня 1921 року. З кінця грудня 1920 р. — на еміграції в Болгарії, пізніше — в Чехословаччині, де 11 червня 1927 р. закінчив УГА.

Білоус М. Сторінка з життя Катеринославського повстанського коша. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 526–529 зв.