Розділ «24. Українська Держава та її падіння»

Багряні жнива Української революції

«Українська Держава! Справжня держава, з кордонами, і навіть у Петербурзі, на посольстві, розвівається наш прапор! — так почав свій спогад український старшина Йосип Дігтяр. — Правда, на кордонах — німецькі багнети, та говорилось, що це тимчасово, поки сформується сильніше українське військо. Були й ще деякі дефекти, котрих не хотілось бачити».

Дефектів справді вистачало. Ця держава не подобалася майже всім. Обурювались підприємці, що треба перемальовувати вивіски на своїх магазинах на українські. Висловлювали невдоволення телеграфісти, бо доводилося перенавчатися на «мову». А різного роду чиновники?! Вони з прокльонами купували російсько-українські словники. І шукали, як перекласти, наприклад, «поставіть на від». Цих статських, колезьких та інших «совєтніков» страшенно пригнічувала необхідність перенавчатися на «хохлацком нарєчіі». Та мусили!

Обурювались і «ґаспада офіцери». Бо ж німець, з яким вони билися кілька років, тепер порядкував на вулицях українських міст. Все ж російським офіцерам доводилося стримувати «патріотічєскоє нєґадованіє», коли їхній «запеклий ворог — німець», який чергував на мостах через Дніпро, затримував їх на хвильку і «спокійним жестом указував йти по лівім боці».

Українська Держава не подобалась не тільки «русскім людям», а й навіть селюкові, що мав сина в гімназії. Бач, на пана хотів вивчити, а тепер по-новому почали вчити… «Та це ж, — мовляв, — він і дома міг навчитись».

Недоброзичливо поставились до Української Держави і більшовики — їх дратував її буржуазний характер. Не подобалася ця держава й українській інтелігенції. Адже такої маси дратівливих казусів, здавалося, ще ніколи не було. Ось у Києві на поштових скриньках з’явились чудернацькі написи — «Поштова скринька для лістьєв». Звісно, естети хмурились… Дратували й натужні спроби російських старшин говорити українською: «Пановє, ми повінні знать своі кулємєти і слушать наказов… Ну, так збірайтєсь, добродєї…»

Та як би хтось не дратувався, але Українська Держава стала фактом світової політики. Стала й фактом українська нижча і середня школи. Українські гімназії відкривались навіть у селах. Щоправда, армія українська формувалась надто повільно, «і страшно було самого себе запитати, а що ж буде, як німці відтягнуть свої війська». За їхніми плечима справді було спокійно і впевнено.

Та подразнення викликали вже й німці — щось забагато їх на вулицях міст і залізничних станціях України. До того ж говорять вони якоюсь чудернацькою мовою, навіть не говорять, а ґелґочуть. А по селах реквізують хліб і беруть участь у каральних експедиціях проти селян, які розбивали і грабували поміщицькі економії…

Наприкінці вересня 1918-го Києвом поповзли чутки, що німці війну програють. «А що буде з нашими кордонами?» — з тривогою думав Йосип Дігтяр.

Замість відповіді отримав він мобілізаційну картку.

— Значить, самі охоронятимемо їх.

Служити довелось у старшинській кулеметній сотні 35-го Кременчуцького полку. В полку була ще одна старшинська сотня і немуштровані козаки. Перші дні розбирали, чистили та змазували кулемети. І, звісно, пізнавали один одного. Йосип Дігтяр швидко вияснив, що у його сотні до національної самоідентифікації байдуже ставилося близько 40 % особового складу. Ворожих Україні було не більше 5 %.

Попри заборону говорити на політичні теми, такі балачки скоро почалися. Надзвичайне враження справили вістки про революцію в Німеччині та повстання Петлюри в Білій Церкві. Старшини збиралися в гуртки. Чулося: Петлюра… Денікін… Директорія… союзники… Болбочан… Говорили про те, що «Петлюра став більшовиком і хоче відновити більшовизм в Україні», інші казали, що «Петлюра боронить Самостійну Українську Народню Республіку, бо Скоропадський проголосив федеративне з’єднання України з Росією». Командир сотні, де служив Йосип, запевняв, що виступ Петлюри буде невдовзі ліквідовано.

І гуркіт війни, проголошеної українською соціалістичною інтелігенцією у спілці з російськими більшовиками, рознісся Україною. Тоді й з’явився наказ графа Федора Келлера, в якому українська армія вже називалась «южнорусской».

У наказі оголошувалася мобілізація старшин, юнкерів та підпрапорщиків, а також попереджалося, що особи, які наказ не виконають або співчуватимуть «більшовику Петлюрі», будуть негайно розстріляні. Виходить, що вже не в українському війську служив Йосип Дігтяр.

Сум’яття опанувало душі старшин-українців 35-го Кременчуцького полку… А тут ще надійшла вказівка висунутись на лінію Полтава — Харків. Тобто наказувалося воювати проти запорожців Петра Болбочана, проти своїх…

Повстання в Кременчуці почалося з промови молодшого старшини Гордієнка, який на заклик гетьманського сотника вирушати на фронт проти запорожців вивернув із шапки захованого шлика і сказав:

— Панове, я бувший гайдамака Центральної Ради. Я думаю, що й між вами є багато, що лили кров за УНР. Тепер нас хотять вести протів наших братів. Закликаю, панове, наказу не виконувати, а вам, пане сотнику, раджу залишити касарню…

Сотник думав недовго. Разом із ним залишили частину ще троє старшин…

Почали підраховувати сили. За Директорію в Кременчуці було дві неповні старшинські сотні та артилерійський дивізіон із чотирьох гармат. Проти — рота гетьманців-добровольців, три сотні «каральних загонів», зібрані з декількох повітів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „24. Українська Держава та її падіння“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відомості про видання

  • Розділ без назви (2)

  • Від автора

  • Леонід Череватенко Україна, умивана кров'ю

  • 1. Народження синьожупанника

  • 2. «Видиш, брате мій…»

  • 3. Другий всеукраїнський військовий з'їзд

  • 4. «Зрада!»

  • 5. Виступ полуботківців

  • 6. Київ. 26 липня 1917 року

  • 7. Так творилася Українська революція

  • 8. Сам на сам із «братнім» народом

  • 9. Був третій день Різдва 1917 року

  • 10. Трагедія на станції Яблонна

  • 11. На Північному фронті

  • 12. Проголошення незалежності та перші бої за неї

  • 13. Київ. Гарячий січень 1918-го

  • 14. Несмертельна зустріч зі смертю (Розповідь богданівця)

  • 15. Лютий 1918-го у Києві

  • 16. Київська трагедія

  • 17. Що робити з вашим сином?

  • 18. Перша смерть

  • 19. Подільські «більшовики»

  • 20. Вбивча логіка

  • 21. Життя здавалося йому карою Божою

  • 22. Махновці в Бурлацькому[5]

  • 23. Кривава драма села Марчихина Буда

  • 24. Українська Держава та її падіння
  • 25. «Смерть помирила їх»

  • 26. Вони вірили в гарне майбутнє

  • 27. Під козацькі пісні

  • 28. Ще й року не минуло…

  • 29. Похмурий день 14 грудня 1918 року

  • 30. «Час і нам, панове, погуляти!»

  • 31. Романтик із Бородянки

  • 32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка

  • 33. Перший бій

  • 34. Про Житомир та його оборонців

  • 35. Кривава драма в Житомирі

  • 36. Бій під Станишівкою

  • 37. Останній день Івана Луценка

  • 38. Саме вони…

  • 39. По обидва боки Дністра

  • 40. Трагедія в Білій Криниці

  • 41. «Не журись, брате…»

  • 42. «Україна є і буде»

  • 43. «Вони не скажуть…»

  • 44. Подвиг Євгени Вовкової

  • 45. Більшовицька мобілізація

  • 46. Перед приходом Денікіна

  • 47. Козацька радість

  • 48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну

  • 49. Ледь не прохопився

  • 50. Трагедія родини Сушкових

  • 51. А бій продовжувався…

  • 52. Дивне рішення Симона Петлюри

  • 53. Орисин кожух

  • 54. Смерть художника Гніденка

  • 55. У Жашківській земській лікарні

  • 56. Великодні жнива тетіївських гайдамаків

  • 57. Кров за кров

  • 58. Бій під Джугастрою

  • 59. Таке не забувається

  • 60. Мовчати було неможливо

  • 61. «Серце козацьке рвалось вперед»

  • 62. Максим і Гриць

  • 63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука

  • 64. Свято на колоцвинтарній вулиці

  • 65. Похорон у Сатанові

  • 66. Дорога вела до моря

  • 67. Відходила Україна

  • 68. Як не треба будувати державу

  • 69. Рукостискання наших ворогів

  • 70. З іменем Господа на устах…

  • 71. Іван Максимчук

  • 72. За брата кров

  • 73. Під Кабардинкою

  • 74. Мрії та дійсність

  • 75. Починалася весна 1922 року…

  • 76. Життя і смерть отамана Соколовського

  • 77. Василь Совенко, лицар ордена Залізного хреста

  • 78. Любов і ненависть Трифона Гладченка

  • 79. «Брат урагану» Григорій Чупринка

  • 80. Чигиринський отаман Юхим Єльченко

  • 81. Отаман Вовгура, начальник штабу Степової дивізії

  • 82. Волинський отаман Лукаш Костюшко

  • 83. Святий і страшний

  • 84. Невесела одіссея отамана Чорної Хмари

  • 85. Адріян Марущенко-Богданівський, воїн та історик

  • 86. Залізні не вмирають (біографія сотника Армії УНР Л. Романюка)

  • 87. Роль «Кобзаря» в долі Олександра Пителя

  • 88. Повстанець Микола Малашко

  • 89. Подільський отаман Хмара

  • 90. Воїн-бандурист Дмитро Стопкевич

  • 91. Іван Левицький. Роздуми після поразки

  • 92. Канівський козак Павло Гарячий

  • 93. Подільський отаман Чорний Ворон

  • 94. Микола Сціборський

  • 95. Михайло Палій-Сидорянський

  • 96. Борис Монкевич. Військовий та історик

  • 97. Прекрасна українка Харитина Пекарчук

  • 98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва

  • 99. Генерал-полковник Армії УНР Андрій Вовк

  • 100. Андрій Глувківський і сотник Пругло

  • Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)

  • Воскресіння синів і дочок, які полягли у боротьбі за свободу нашої Батьківщини (Післямова автора)

  • Відгуки на перше видання книги

  • Про автора

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи