Розділ «84. Невесела одіссея отамана Чорної Хмари»

Багряні жнива Української революції

Справжнє його прізвище — Антон Якович Гребенник. Народився він 15 січня 1890 року в с. Велика Михайлівка, що на Катеринославщині.[18] Закінчив Гнідинське ремісниче училище. 1911 року прослухав сільськогосподарські курси у Катеринославі.

Під час Першої світової служив рядовим. Потім поступив до Казанської школи прапорщиків, яку закінчив 1 січня 1916 року. Згідно з направленням виїхав до міста Покровська в 248-й запасний полк російської армії. Пізніше, в званні поручника був відряджений на станцію Алтата Рязансько-Уральської залізниці. Вже у березні 1917 р. йому вдалося перевестися в Україну, на Волинь, у Славуту, де служив у 264-му запасному полку.

Скориставшись розвалом російської армії, Антон Гребенник покинув службу і поїхав додому. Тут на початку 1918 року потрапив у складну ситуацію — його двічі арештовували махновці. Гребеннику інкримінували агітацію за «буржуазну» Центральну Раду. Попри «тяжкі звинувачення», махновці пропонували Антонові перейти до їхніх лав. Та він відмовився. Тоді Нестор Махно, який колись вчителював у рідному селі Гребенника, у Великій Михайлівці, наказав розстріляти його.

Підпоївши варту, Антон зумів втекти.

Переховуючись, він зустрівся з невеликим загоном (чотири старшини та вісім козаків), який оперував проти махновців. Гребенник приєднався до повстанського гурту. Незчулися, як відділ збільшився до 180 чоловік. Складався він виключно з селянських дітей. Були серед них і учні. Спрямування повстанців було: «За Центральну Раду, проти гетьмана».

Невдовзі Антон висунувся на провідника. Загін під його керівництвом швидко зріс до 300 козаків.

Воювали проти більшовиків та Махна за Катеринослав. Спільно з відділом отамана Ангела[19] (500 козаків і старшин) у селі Краснополець під Катеринославом знищили 120 червоних головорізів каральної експедиції — самих китайців і латишів. Полонених — на пострах іншим окупантам — повісили вздовж дороги на деревах. Потім, між Катеринославом та Знам’янкою, повстанці билися проти денікінців. В одному великому бою їм пощастило захопити два бронепотяги та знищити піхотний полк.

«Пізніше, — оповідав отаман, — (я) стояв на Кічкасі (міст) і оперував проти відступаючого Денікіна».

Добровольча армія під шаленим тиском тисяч селянських ватаг притискалася до моря, а в причорноморські степи під кличами допомоги українцям вливався новий окупант — червоні москалі, які обіцяли визволити Україну від москалів білих…

«Освободітєлі» довго не барились і показали свою звірячу сутність. Тож повстанці Чорної Хмари дуже скоро повернули зброю проти них. «Билися з большевиками в районі Плавнів». Між станцією Жеребцем і Олександрівськом перервали шляхи й захопили каральний відділ, який їхав до Олександрівська, і винищили його. Між Катеринославом і станцією Синельникове козаки Чорної Хмари, переодягнені в червоноармійців, спинили потяг. Під час перевірки документів було заарештовано чекістів — одного латиша та шістьох євреїв. У с. Дмитрівці «спустили їх до порожньої студні». Але чекісти виявилися великими життєлюбами — вилізли та втекли.

Справедливість все ж перемогла: селяни наздогнали втікачів, добряче побили їх та повернули назад у криницю. Щоб більше не провокувати чекістів до втечі, вирішили трохи підсмалити їх: кинули до криниці соломи та підпалили її.

«В даному випадку, — коментував цей епізод ад’ютант Симона Петлюри Олександр Доценко, — шість замордованих повстанцями чекістів — жиди. Але чи можна в цих жорстоких розправах вбачати «юдофобство» українського народу? З більшим правом можна було б вбачати «українофобство» жидів у катуванні українських селян… Тим більше диким і ганебним виглядає перекладання відповідальності за антижидівські ексцеси (часто розлючених жидами ж комуністами) українських мас на Головного Отамана С. Петлюру…»

Якщо спочатку відділ Чорної Хмари складався виключно з піхоти, то згодом поповнився кінною сотнею на чолі з прапорщиком колишньої російської армії О. Курочкою з Олександрівська.

Піхотою командував поручник Петренко з с. Жеребець. Одну з піших сотень очолював вчитель із Кам’янки прапорщик Хоменко. Бунчужним повстанського загону Чорної Хмари був Гаврило Гордієнко. Всього загін Чорної Хмари налічував близько півтори тисячі козаків і старшин.

Тим часом українська армія відступила на захід. Чорна Хмара залишився в рідній місцевості та зосередився на нищенні більшовицького запілля, комунікацій і живої сили. Діяв за директивами особистого представника Симона Петлюри, видатного організатора українського підпілля на півдні України доктора Гелєва, македонця за національністю.

Намагаючись нав’язати контакти з Петром Врангелем, доктор Гелєв виїхав до Криму, а отаман Чорна Хмара продовжував бої проти більшовиків — аж «до приходу Врангеля».

Повернувшись, доктор Гелєв приніс вістку, що Врангель на українських повстанців дивиться як на потенційних союзників і розраховує на їхню підтримку під час наступу своєї армії.

Навесні 1920 року від Гелєва надійшов наказ, щоб під час переходу корпусу генерала Писарева через Дніпро в районі Олександрівська загін Чорної Хмари вдарив у спину більшовикам на правому березі Дніпра. Та наказ прийшов занадто пізно, вже тоді, коли врангелівські війська було розбито.

Настала черга і повстанців. Їх оточили з трьох боків, «а з четвертого був Дніпро». Вистрілявши набої, повстанці кинулися у воду. Хто вплав, а хто на рибальських човнах намагалися дістатися рятівного берега. Допливли далеко не всі: хтось потонув, а хтось загинув від куль. А хтось відсидівся у плавнях. Через Дніпро переправилося лише 318, і то переважно без зброї і одягу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „84. Невесела одіссея отамана Чорної Хмари“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відомості про видання

  • Розділ без назви (2)

  • Від автора

  • Леонід Череватенко Україна, умивана кров'ю

  • 1. Народження синьожупанника

  • 2. «Видиш, брате мій…»

  • 3. Другий всеукраїнський військовий з'їзд

  • 4. «Зрада!»

  • 5. Виступ полуботківців

  • 6. Київ. 26 липня 1917 року

  • 7. Так творилася Українська революція

  • 8. Сам на сам із «братнім» народом

  • 9. Був третій день Різдва 1917 року

  • 10. Трагедія на станції Яблонна

  • 11. На Північному фронті

  • 12. Проголошення незалежності та перші бої за неї

  • 13. Київ. Гарячий січень 1918-го

  • 14. Несмертельна зустріч зі смертю (Розповідь богданівця)

  • 15. Лютий 1918-го у Києві

  • 16. Київська трагедія

  • 17. Що робити з вашим сином?

  • 18. Перша смерть

  • 19. Подільські «більшовики»

  • 20. Вбивча логіка

  • 21. Життя здавалося йому карою Божою

  • 22. Махновці в Бурлацькому[5]

  • 23. Кривава драма села Марчихина Буда

  • 24. Українська Держава та її падіння

  • 25. «Смерть помирила їх»

  • 26. Вони вірили в гарне майбутнє

  • 27. Під козацькі пісні

  • 28. Ще й року не минуло…

  • 29. Похмурий день 14 грудня 1918 року

  • 30. «Час і нам, панове, погуляти!»

  • 31. Романтик із Бородянки

  • 32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка

  • 33. Перший бій

  • 34. Про Житомир та його оборонців

  • 35. Кривава драма в Житомирі

  • 36. Бій під Станишівкою

  • 37. Останній день Івана Луценка

  • 38. Саме вони…

  • 39. По обидва боки Дністра

  • 40. Трагедія в Білій Криниці

  • 41. «Не журись, брате…»

  • 42. «Україна є і буде»

  • 43. «Вони не скажуть…»

  • 44. Подвиг Євгени Вовкової

  • 45. Більшовицька мобілізація

  • 46. Перед приходом Денікіна

  • 47. Козацька радість

  • 48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну

  • 49. Ледь не прохопився

  • 50. Трагедія родини Сушкових

  • 51. А бій продовжувався…

  • 52. Дивне рішення Симона Петлюри

  • 53. Орисин кожух

  • 54. Смерть художника Гніденка

  • 55. У Жашківській земській лікарні

  • 56. Великодні жнива тетіївських гайдамаків

  • 57. Кров за кров

  • 58. Бій під Джугастрою

  • 59. Таке не забувається

  • 60. Мовчати було неможливо

  • 61. «Серце козацьке рвалось вперед»

  • 62. Максим і Гриць

  • 63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука

  • 64. Свято на колоцвинтарній вулиці

  • 65. Похорон у Сатанові

  • 66. Дорога вела до моря

  • 67. Відходила Україна

  • 68. Як не треба будувати державу

  • 69. Рукостискання наших ворогів

  • 70. З іменем Господа на устах…

  • 71. Іван Максимчук

  • 72. За брата кров

  • 73. Під Кабардинкою

  • 74. Мрії та дійсність

  • 75. Починалася весна 1922 року…

  • 76. Життя і смерть отамана Соколовського

  • 77. Василь Совенко, лицар ордена Залізного хреста

  • 78. Любов і ненависть Трифона Гладченка

  • 79. «Брат урагану» Григорій Чупринка

  • 80. Чигиринський отаман Юхим Єльченко

  • 81. Отаман Вовгура, начальник штабу Степової дивізії

  • 82. Волинський отаман Лукаш Костюшко

  • 83. Святий і страшний

  • 84. Невесела одіссея отамана Чорної Хмари
  • 85. Адріян Марущенко-Богданівський, воїн та історик

  • 86. Залізні не вмирають (біографія сотника Армії УНР Л. Романюка)

  • 87. Роль «Кобзаря» в долі Олександра Пителя

  • 88. Повстанець Микола Малашко

  • 89. Подільський отаман Хмара

  • 90. Воїн-бандурист Дмитро Стопкевич

  • 91. Іван Левицький. Роздуми після поразки

  • 92. Канівський козак Павло Гарячий

  • 93. Подільський отаман Чорний Ворон

  • 94. Микола Сціборський

  • 95. Михайло Палій-Сидорянський

  • 96. Борис Монкевич. Військовий та історик

  • 97. Прекрасна українка Харитина Пекарчук

  • 98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва

  • 99. Генерал-полковник Армії УНР Андрій Вовк

  • 100. Андрій Глувківський і сотник Пругло

  • Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)

  • Воскресіння синів і дочок, які полягли у боротьбі за свободу нашої Батьківщини (Післямова автора)

  • Відгуки на перше видання книги

  • Про автора

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи