TextBook Уже три місяці тинявся в Карпатах 3-й курінь Українських січових стрільців. Коли сонце вже хилилося на захід, від командира бригади надійшов наказ здобути нову позицію…
Сотник Дмитро Вітовський давав останні настанови перед боєм.
— Головне: бути рішучим та холоднокровним, — говорив він…
Сотні почали підтягуватись до гори, з якої було наказано вибити москалів. Іти ставало все важче й важче: кущі терну та ліщини затримували людей, що дряпались назустріч смерті; утруднювали рух повалені дерева та каміння. Ворог час од часу озивався, і тоді над головами галичан співали поодинокі кулі. Чим вище піднімалися січові стрільці, тим частіше на їхні голови падали постріли. Вже з’явились і перші поранені.
— Долів! — лунає в осінньому лісі команда.
І стрілецтво падає на пожовкле листя. А ворожі кріси одразу стихають. У цю мить, мабуть, не один стрілець полинув думками до своєї родини. Смертельна небезпека загострює почуття любові до рідних. Із задуми стрільців виривав хіба легенький вітерець, що час од часу шелестів листям. Раптом із гори, яку ось-ось мали штурмувати, долинула «відома кожному українцеві пісня» «Ми жертвою в бою».
— Хто це співає?! — здивовано поглядали один на одного січові стрільці. — І де?
Спочатку ніхто не міг повірити, що пісня линула з гори, саме звідти, куди була спрямована їхня ненависть. Врешті зрозуміли, що йдуть до бою проти рідних братів…
Жах пройняв кожного. У багатьох на очах з’явилися сльози. «Кожний звук молитво-пісні» бентежив серця, «бо слова її не тільки нагадували батьків, але й прадідів…»
Та ось загукали гармати і слова пісні потонули в гуркоті. Праворуч 3-го куреня вже кипів завзятий бій. Ось і на правому крилі лави «впали слова тихої команди»:
— Багнет на кріс!
У лісі задзвеніло від брязкоту металу.
Потім все змовкло.
Напружено чекали сигналу сурми.
Пауза ставала нестерпною. Багатьох мучило питання: «Скільки залишилося жити? І чи смерть буде з муками?..»
Сигналу дожидалися нетерпляче, адже кожен хотів, щоб це моторошне очікування швидше закінчилося. Нараз курінний сурмач прорізав тишу і задума відлетіла.
Мелодія сурми була чудова: «Ой вернися, Сагайдачний». Напевно, її почули і ті, що окопалися на горі. Напевно, і їхні серця збентежилися…
Ще не змовк сурмач, як пролунала команда: «Вперед!»
Здавалося, стрільці не чули пострілів, що посипалися з гори. Закривши очі, через кущі терну, стрілецтво несамовито дерлося вперед. Падали вбиті. Але стрільці продовжували оскаженіло дряпатися на верхівку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. «Видиш, брате мій…»“ на сторінці 1. Приємного читання.