TextBook Тут із другої половини хати вийшла господиня:
— Старий, що ти робиш?
— Пильнуй своє… он дивись кури… — відрізав той…
Невдовзі Семен підійшов до запорожців і блиснув очима:
– Їй-богу, буду у вас…
І справді, на другому постої Семен наздогнав відділ і приєднався до своїх братів та батька… Був він у повному виряді, на коні та зі зброєю.
Бідна матір… що лишилася сама.
Щаслива матір… що мала таких синів…
Уже пізніше командарм Зимового походу Михайло Омелянович-Павленко писав, що, «опинившись у самому серці України, Армія побачила тотожність своєї ідеології з ідеологією повстанців і бажаннями селянської маси, що повстанців тих із себе видавала; також Армія відчула, що маса дивиться на неї як на свою оружну силу, бо, зрештою, вже не було родини, яка б так чи інакше не була зв’язана з (українським) військом».
У лютому 1920 року дивізії Армії УНР вийшли на Чигиринщину, — і зустрілися коло Медведівки. Тут ухвалили перейти на лівий берег Дніпра.
Тим часом полк Чорних запорожців стояв у селі Плеваки, що за сім верст від Дніпра. Петро Дяченко вже вислав фуражирів на Полтавщину у Золотоніський повіт.
Настрій у козаків був піднесений. Вони з цікавістю поглядали у бік Дніпра, адже за ним — Полтавщина, звідки походило багато Чорних запорожців. Як-не-як два роки не були вони вдома!
13 лютого, в сильний мороз, полк Чорних запорожців довгою колоною рушив через с. Худяки до Дніпра. Настрій був чудовий. Чулися жарти, лунав сміх. Полтавці радили подолянам лишатись, «бо на Полтавщині немає мамалиґи, а галушок вони не вміють їсти».
І ось перед полком простяглася широка рівнина, за якою синіло Лівобережжя.
— Дніпро! Дніпро!!! — вирвалось раптом із сотень грудей.
«Жадібні очі міряли його величну широчінь. З якоюсь святістю рушили по льоду сотні. Відчуваючи величність хвилі, козаки відрухово заспівали…» — згадував командир полку Петро Дяченко.
Слова українського гімну пружно летіли над Дніпром на Лівобережжя…
А головні сили армії цього дня вийшли до Дніпра через Худоліївку та Топилівку. Хоч і замерз Дніпро, та подекуди були широкі ополонки. На лід вийшли в районі сіл Топилівки і Погорілого. Козаки сердечно вітали старого батька — Дніпро-Славуту. І тут над кригою полетіли могутні слова:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва“ на сторінці 6. Приємного читання.