Розділ «98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва»

Багряні жнива Української революції

Споминав вдячно і добру, хоч і язикату, тітку Настю з-під Козятина, яка виявила до нього стільки тепла своєї душі… («Тіточко Насте! Оце, пишучи, пересилаю Вам через океан мою щиру подяку і не забуду Вашої доброти ніколи»).

Пригадав слобожанець і вдову, в якої зупинився з товаришами на нічліг, та її чотирьох дочок, які всі, разом із матір’ю, навчилися стріляти з обріза — щоб оборонити себе від напасників.

Згадував і балакучу Сару, з якою, обійнявшись (щоб не замерзнути), їхали у Бердичів на відкритій платформі товарняка. І вона, в холод, розстібнула свій кожушок, і пригорнула його, завошивленого, до себе — лиш би не задубів на морозі.

А хіба забудеш сповненого надій богданівця, з яким шукали рідну частину восени 1919 року? Юнак, незважаючи на трагічний стан рідного війська, був повний надій і не захотів повертатися додому, хоч і минав рідні околиці.

Дістав із пам’яті Сімянців і дорогий образ товариша — Юрія Городянина-Лісовського (Юрія Горліса-Горського), який випросив у нього липову посвідку про звільнення «красноармєйца» В. Сімянціва з 45-ї совєтської дивізії, а потім використав її, влаштувавшись на роботу в міліцію в Кам’янці — щоб виконати завдання отамана полку гайдамаків Холодного Яру…

Не забув і двоюрідного брата Юрія — командира Богданівського полку Армії УНР Павла Городянина.

Перед очима ставав і товариш Степан, який під Вознесенськом, зіскочивши з кобили Кукли та узявши рушницю за люфу, гатив прикладом, як довбнею, по більшовицьких головах.

Згадав Валентин і заприсяження з цілуванням шаблі — він поклявся виконувати накази свого командира, навіть коли вони будуть звернені проти нього самого, лиш би не проти України…

І бачив на власні очі, як він гладив колись в Одесі Чорне море, а згодом Дністер, а давно-давно — свій рідний ставок Ришитьково та річку дитинства Бурлук, а ще — велику річку Бустаки на Ананьївщині… Такий у нього був звичай: пестити хвилі українських річок і мріяти. А Дніпро у Києві він гладив «з особливою гордістю й почуттям приєднання до української вічності»…

А як забути радісне тепло, яке розливалося по тілу, коли чув, як селяни Волині та Київщини лаяли більшовиків?!

Валентин Сімянців писав, ніби розглядаючи «старий альбом із пожовклими, вилинялими фотографіями». Хоч вони зберегли «тільки тінь дорогих облич» — усе ж зворушували до глибини душі.

Найбільше хвилювало його, що «того вже ніколи не пережити. Вже не підемо в огонь один за одного. Вже не поділимося з товаришем своїми останніми набоями, щоб і він мав теж чим захиститися».

Не раз згадував Валентин і своїх друзів-коней — гарячого Дончака і англоараба Ерота, найкращого коня в Богданівській сотні: з білою зіркою й у білих панчішках. Був він прекрасно виїжджений, розумний, з «усіма гарними прикметами його шляхетної раси». Обидва були з гарячою кров’ю і не раз давали Валентину відчути, «як лоскоче вітер у шаленому бігу». Обидва «вміли відчути екстазу і радість боротьби». Обидва загинули в боях. Ерот — під Тирасполем ще 1919 року… Після них була шкапина, ім’я якої Валентин навіть не згадував. А потім появився Мудей, кінь невичерпної витривалості, який навіть при малому фуражі, «а іноді лише на одній водиці», творив дива… І він згинув від більшовицької кулі — у Бурштині влітку 1920 року.

Валентин — «із крови і кости кіннотник» — пізнав радість дружби з конем відповідної йому вдачі. З добрим конем зростає певність себе, казав він, «а з нею — і повага» в товаристві. А без коня гріш ціна козакові у базарний день. Так стверджував Валентин Сімянців, за походженням селянин, якого покозачила Українська революція.

«І чим би я виправдав своє життя, — писав уже на еміграції (через 40 років після подій) В. Сімянців, — коли б добра доля не дала мені того козакування?» І це казав зрілий майстер-митець, відомий в українській еміграції скульптор!

«Віками так ведеться, що вояки радо згадують ті дні, коли в січах бували вони… Бо й почеснішого нема нічого на світі, як бути вояком і захищати чи виборювати свою Батьківщину», — писав Валентин Сімянців у своїх спогадах «У Зимовому поході».

Писав — і знову, і знову перед його внутрішнім зором — і нашим також! — оживали побратими. Он Андрій Пасько, який чомусь носив не шапку з голубими шликами, як всі богданівці, а кашкет Лубенського полку, з жовтим низом і блакитним верхом. А ось Василь Бушанський несподівано навів рушницю на дезертира Івана Михайловича, який грозився застрелити Сімянціва.

«Ти, камфора, положи рушницю!» — коротко кинув Бушанський із кутка. «Василь не любив жартувати, — це добре знали всі. Знав це й Іван Михайлович». Тож і поволі опустив рушницю додолу.

Хто зна, може, саме завдяки богданівцю Василеві Бушанському зберігся цілий пласт спогадів про Визвольні змагання, адже він урятував Валентина Сімянціва. А той зберіг нам пам’ять про Національно-визвольну боротьбу. І того ж богданівця Бушанського… І Павла Городянина. І…

Дата смерті Валентина Сімянціва точно невідома, але у червні 1978 року він ще був живий, бо саме тоді у Філадельфії завершив роботу над книгою «Інженер-емігрант у Чехо-Словаччині». Та ще й анонсував дві нові свої книги: про перебування в таборах для переміщених осіб у Німеччині й роки життя в Сполучених Штатах Америки: «Табори Ді-Пі. Роки 1945–1949» і «Роки в Америці. 1949–1975 (до емеритури)».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва“ на сторінці 13. Приємного читання.

Зміст

  • Відомості про видання

  • Розділ без назви (2)

  • Від автора

  • Леонід Череватенко Україна, умивана кров'ю

  • 1. Народження синьожупанника

  • 2. «Видиш, брате мій…»

  • 3. Другий всеукраїнський військовий з'їзд

  • 4. «Зрада!»

  • 5. Виступ полуботківців

  • 6. Київ. 26 липня 1917 року

  • 7. Так творилася Українська революція

  • 8. Сам на сам із «братнім» народом

  • 9. Був третій день Різдва 1917 року

  • 10. Трагедія на станції Яблонна

  • 11. На Північному фронті

  • 12. Проголошення незалежності та перші бої за неї

  • 13. Київ. Гарячий січень 1918-го

  • 14. Несмертельна зустріч зі смертю (Розповідь богданівця)

  • 15. Лютий 1918-го у Києві

  • 16. Київська трагедія

  • 17. Що робити з вашим сином?

  • 18. Перша смерть

  • 19. Подільські «більшовики»

  • 20. Вбивча логіка

  • 21. Життя здавалося йому карою Божою

  • 22. Махновці в Бурлацькому[5]

  • 23. Кривава драма села Марчихина Буда

  • 24. Українська Держава та її падіння

  • 25. «Смерть помирила їх»

  • 26. Вони вірили в гарне майбутнє

  • 27. Під козацькі пісні

  • 28. Ще й року не минуло…

  • 29. Похмурий день 14 грудня 1918 року

  • 30. «Час і нам, панове, погуляти!»

  • 31. Романтик із Бородянки

  • 32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка

  • 33. Перший бій

  • 34. Про Житомир та його оборонців

  • 35. Кривава драма в Житомирі

  • 36. Бій під Станишівкою

  • 37. Останній день Івана Луценка

  • 38. Саме вони…

  • 39. По обидва боки Дністра

  • 40. Трагедія в Білій Криниці

  • 41. «Не журись, брате…»

  • 42. «Україна є і буде»

  • 43. «Вони не скажуть…»

  • 44. Подвиг Євгени Вовкової

  • 45. Більшовицька мобілізація

  • 46. Перед приходом Денікіна

  • 47. Козацька радість

  • 48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну

  • 49. Ледь не прохопився

  • 50. Трагедія родини Сушкових

  • 51. А бій продовжувався…

  • 52. Дивне рішення Симона Петлюри

  • 53. Орисин кожух

  • 54. Смерть художника Гніденка

  • 55. У Жашківській земській лікарні

  • 56. Великодні жнива тетіївських гайдамаків

  • 57. Кров за кров

  • 58. Бій під Джугастрою

  • 59. Таке не забувається

  • 60. Мовчати було неможливо

  • 61. «Серце козацьке рвалось вперед»

  • 62. Максим і Гриць

  • 63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука

  • 64. Свято на колоцвинтарній вулиці

  • 65. Похорон у Сатанові

  • 66. Дорога вела до моря

  • 67. Відходила Україна

  • 68. Як не треба будувати державу

  • 69. Рукостискання наших ворогів

  • 70. З іменем Господа на устах…

  • 71. Іван Максимчук

  • 72. За брата кров

  • 73. Під Кабардинкою

  • 74. Мрії та дійсність

  • 75. Починалася весна 1922 року…

  • 76. Життя і смерть отамана Соколовського

  • 77. Василь Совенко, лицар ордена Залізного хреста

  • 78. Любов і ненависть Трифона Гладченка

  • 79. «Брат урагану» Григорій Чупринка

  • 80. Чигиринський отаман Юхим Єльченко

  • 81. Отаман Вовгура, начальник штабу Степової дивізії

  • 82. Волинський отаман Лукаш Костюшко

  • 83. Святий і страшний

  • 84. Невесела одіссея отамана Чорної Хмари

  • 85. Адріян Марущенко-Богданівський, воїн та історик

  • 86. Залізні не вмирають (біографія сотника Армії УНР Л. Романюка)

  • 87. Роль «Кобзаря» в долі Олександра Пителя

  • 88. Повстанець Микола Малашко

  • 89. Подільський отаман Хмара

  • 90. Воїн-бандурист Дмитро Стопкевич

  • 91. Іван Левицький. Роздуми після поразки

  • 92. Канівський козак Павло Гарячий

  • 93. Подільський отаман Чорний Ворон

  • 94. Микола Сціборський

  • 95. Михайло Палій-Сидорянський

  • 96. Борис Монкевич. Військовий та історик

  • 97. Прекрасна українка Харитина Пекарчук

  • 98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва
  • 99. Генерал-полковник Армії УНР Андрій Вовк

  • 100. Андрій Глувківський і сотник Пругло

  • Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)

  • Воскресіння синів і дочок, які полягли у боротьбі за свободу нашої Батьківщини (Післямова автора)

  • Відгуки на перше видання книги

  • Про автора

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи