Розділ «XVII. ПОДIЇ»

Померлого парубка, а чи малого хлопця вбирають у чисту бiлизну, бiлу сорочку, чистий костюм. За пояс затикають червону хустку як жениху. Померлу дiвчину чи дiвчинку вбирають як молоду. В бiле плаття, вiнок з барвiнку та яскравих квiтiв. На шию одягають намисто. Коси не заплiтають, а розчiсують i викладають на грудях з одного i з другого бокiв. В руки померлого, якi покладенi одна бiля одної на грудях, дають восковий, дерев'яний, а чи солом'яний криж. Хвiртка двору i ворота вiдчиняються i є вiдкритими, аж поки мерлеця не винесуть на цвинтар.

Померлого вкривають по руки бiлим серпанком. Тi, хто приходить прощатися, кладуть на бiлий серпанок лiву руку i, схиливши трошки голову, шепочуть або кажуть подумки слова прощання. Нiхто, нi близькi рiднi, нi сусiди, пiсля того, як мерлець вбраний i його руки складенi, не торкається оголеного тiла мерлеця. Поправляє, якщо щось iзсунулось, баба-розпорядниця – чужа. Так само прощаються рiднi з померлим перед закриттям труни вiком бiля могили: поклавши лiву руку на серпанок, не торкаючись правою рукою, якою сiється збiжжя, не обнiмаючи i не цiлуючи. Пiсля того як мерлець покладений на лаву, в хатi прибрано, солома спалена в грубi, ближчi сусiди похилого вiку збираються в хатi i стережуть тiло. Один з них, а чи з рiдних покiйного, читає книгу «Бережа», починаючи з будь-якого мiсця i до кiнця, а потiм спочатку. Господарi час вiд часу наливають тим, хто сторожують хмiльне, дають закусити.

Дiти i молодшi родичi перебувають у сусiднiй кiмнатi. Вони можуть провадити розважальнi iгри. Смiються, коли в процесi гри виникає така ситуацiя, i дорослi їх не притлумлюють. Старшi люди, якi сидять у тiй кiмнатi, де лежить мерлець, можуть змiнюватись, говорити помiж себе про всякi житейськi справи.

Труну замовляють сiльському майстровi iз його, а чи iз своїх дощок. Робота майстра оплачується. Труну також можна купувати в магазинi. Домовина робиться iз дубових, соснових, букових чи вербових дощок. Тонка стружка потiм кладеться в домовину вперемiшку з сiном, накривається бiлим простирадлом i тодi кладеться мерлець. Якщо похорон влiтку, пiд голови кладуть вирiзану в лузi зелену дернину, яку покривають червоною хусткою, зимою кладуть подушку, напхану сiном. Труна може бути на колiр гембльованого дерева (тобто бiла, нефарбована), може бути обтягнута свiтлою а чи червоною матерiєю, може бути пофарбована в червоний колiр.

Яма копається в той день, у який має вiдбутись похорон, на нiч не копається. Для копання ями наймаються чоловiки, їм дають iз собою закуску i хмiльне на роботу. Пiсля роботи, в кiнцi тризни, їх ще також вгощає господар, вони забирають собi також по однiй хустцi, якi прив'язуються до мар. Якщо, могила викопана, вона затворяється крижем: на вiнця могили кладеться двi дерев'янi галузки навхрест. Кладуть мерлеця в труну, виносять з хати, або тi люди, якi копали могилу, або родичi в других. Об кожен порiг чи одвiрок хати пiд час виносу стукають три рази труною.

Поперед тими, хто виносить домовину з хати, iде хтось iз родичiв померлого iз хлiбиною, обсипаною сiллю. Потiм ця хлiбина залишається пiд вiнками на могильному пагорбку, її можуть забирати старцi.

Коли чоловiки винесуть труну з мерлецем у двiр, вони зупиняються, а господар чи господиня двору обходить їх три рази по колу за ходом сонця, посипаючи зерном. Куховарки роздають дiтям пирiжки i цукерки. Виносити труну з хати треба пiсля того, як проб'є дванадцяту годину дня. Вагiтним жiнкам не можна проводити покiйника. Перед виносом з хати хор спiває над мерлецем три Божистi пiснi. На похорон часто запрошується духова музика, яка грає жалiбний марш пiд час виносу з хати i на кожному роздорiжжi на шляху до могилок. Коли з двору виноситься труна, вiдчиняються стайнi i комори. Процесiя лаштується у такому порядку. Попереду несуть криж, потiм вiнки, потiм вiко, тодi Головний волхв з хором, тодi несуть труну, за якою iдуть найближчi родичi, а за ними всi, хто проводить. Якщо похорон влiтку, то на дорогу пiд час походу кидають рiзнi квiти. Коли несуть покiйника, то не годиться переходити йому дорогу. Як правило, труну з мерлецем перевозять до цвинтаря спецiальним повозом (авто чи кiньми), в спецiальних автомобiлях, труба, з якої iде дим вiд двигуна, повинна бути виведена вгору, щоб не чадiли люди, якi iдуть за авто, яке повiльно їде.

Могилу копають iз сходу на захiд. Труна опускається на вiрьовках чи на довгому полотнi головою на захiд так, щоб лице дивилося на схiд. Криж ставлять у ногах, щоб мерлець «дивився» на його перетинку. До могили можна кидати дрiбнi грошi.

Коли процесiя приходить до могили, мари з труною ставляться вздовж ями головою на захiд. Родичi прощаються з померлим, так як сказано вище. Можна говорити урочисто-жалiбнi промови. Хор спiває три Божистих пiснi. Оркестр грає жалiбний марш. Тi чоловiки, якi копали яму, накривають вiко i забивають дерев'яними а чи залiзними цвяхами, опускають труну на дно. Пiсля цього ближчi родичi кидають у могилу по грудцi землi, копачi докiнчують роботу i здають похоронний реманент, а також хоругви до сiльського Храму.

Коли копачi починають закидати яму лопатами, хтось iз ближчих старших родичiв говорить до присутнiх:

– Люди добрi, милостi просимо на тризну.

Тризна, або поминальний обiд, робиться (якщо родичi заможнi) цього ж дня, на дев'ятий день, на сороковий i через рiк. Якщо сiм'я бiдна, то робиться лише поминальний обiд в складчину в день похорону. На дев'ятий день, сороковий i через рiк в Храмi ставиться свiчка i замовляється молитва «За упокiй душi». На тризнi голосiнь не буває. Приплакують i голосять лише пiд час несення труни на могилки. Обов'язковою стравою на тризнi є колово: булка чи бублики, покришенi i политi медовою водою.

Пiсля похорону на покутi ставиться склянка з водою. Там вона стоїть три днi. Три днi по похоронi не годиться шити. Три днi треба носити жалобу: перев'язаний чорною стрiчкою рукав. Три днi пiсля похоронiв у кiмнатi, де лежав покiйник, горить лампа. Родичi ходять вiдвiдувати могилу перших дев'ять днiв i потiм по душевнiй потребi. У роковi радiння в означенi днi згадуються всi померлi. Пiсля похоронiв i пiд час поминань звичай забороняє впадати в глибоку тугу i ридання, щоб не викликати таким чином душу з Того свiту i не тривожити її.

ГОЛОСIННЯ

Пiдчас виносу тiла мерлеця з хати хтось iз близьких рiдних голосить, або, як ще кажуть, приплакує. Пiд час походу процесiї на цвинтар вона зупиняється перший раз у дворi, вдруге на першому ж роздорiжжi i так на кожному роздорiжжi, яке трапляється на шляху. Як правило, голосить хтось один з близьких родичiв чи двоє-троє поперемiнно: мати, дочка, тiтка.

ГОЛОСIННЯ ГОСПОДИНI ЗА ГОСПОДАРЕМ

Господарю мiй, порадонько ж ти моя, хто ж менi тепер порадить, хто ж мене пожалiє, хто ж мене приголубить, хто ж мене втiшить? Що ж менi робити з дрiбними дiтьми без тебе?

Таку ж тобi хату збудували. Сонце там не зiгрiє, не освiтить, вiтер на тебе не дихне.

Ти ж мене не бив, не сварив, в господi порядкував. На кого ж ти нас покидаєш, горенько ж ти моє?

ДОЧКИ ЗА МАТIР'Ю