Розділ «XVII. ПОДIЇ»

що ти нам дитину скував.

I в рученьки не хукав,

i нiжкою не тупав,

i тепло, i добре кувати було.

Чоловiки заходять у хату, а жiнки спiвають:

Зелена, зелена в лузi трава,

милая й люба в мужа жона.

А вiн її зажартував,

кунiю шубоньку попорвав.

Кунiя шубонька зшита буде,

ми з тобою жити будем.

Будемо жити. Бога хвалити,

дочок вiддавати, синiв женити.

Чоловiки сiдають за стiл i гуляють разом з жiнками.

Через три чи чотири тижнi пiсля пологiв куми приходять приспособити матiр до виходу на люди: до Храму, а чи просто пройти по селу з дитиною. Мати чепурненько вбирається, пришпилює до сповитку залiзну шпильку, а також бере з собою цiлушку хлiба i зубець часнику. Разом з кумами вони вирушають з дому. Пiд час виходу не прикривають дитинi очей, щоб уроки не брались. Тодi повертаються додому i справляють урочистий обiд. На цей обiд куми приходять iз своїми хмiльними напоями.