Розділ «Х. АМ'ЯГНА»

– От давай i ми вiдпочинемо.

– Давай.

– На цьому мосту ми вже всю землю вибили, – хитрує далi Жеретiй, – а за дев'ять верстов вiдсiль є залiзний мiст. От туди завтра вночi i приходь.

– Добре, – говорить Кий.

Змiй на свого коня – i полетiв, а Кий пiшов до джерела, щоб напитися, а вже почало на день займатися. Бачить Кий, стоять бiля джерела два прекрасних юнаки у повному бойовому обладунку, коней за вуздечки тримають i вже от-от хочуть вихоплюватися на коней.

– Стiйте, козаки! – гукнув їм Кий.

Притримали вони своїх коней. Пiд одним юнаком кiнь бiлий, як вогонь, а пiд другим чорний, наче темна весняна нiч. Один юнак бiлявий, а другий чорнявий.

– Мене звуть Києм, а як вас звати, козаки?

– Я звуся Щек, – сказав чорнявий. – Я добрий Дух ночi.

– А я звуся Хорив, – сказав бiлявий юнак. – Я добрий Дух дня. Ми iдемо вiдсiля, бо тут завiвся злий Дух ночi i дня, i нема витязя, щоб його перемiг. Але той витязь без нас не зможе перемогти Жеретiя, а ми без нього не зможемо перемогти.

– А я Тар'я-Країн-Кий, син Пала, тiльки що з тим Жеретiєм цiлу нiч бився, але нi вiн мене, нi я його не зборов. Як сам б'єшся, то нiкому i води подати. Може б, поїхали, молодцi, зi мною до залiзного мосту та разом дамо тому Жеретiєвi раду?

Скрiпили вони побратимство та й пiшли до залiзного мосту. Посiдали пiд мостом, аж Жеретiй їде, всi дванадцять голiв змiя гарячий дим виригують.

– Як я йому голову зiб'ю, то ти, Щек, бери голову за вуха i геть вiдкидай, а ти, Хорив, те мiсце, де голова була, розпеченим до червона мечем припiкай, а я вже буду києм махати, то, може, таким чином удасться його трохи налякати, – радить Кий.

Почали вони з Жеретiєм бiй, i таки за нiч i день зосталася з нього купа попелу. Кий осiдлав того коня, що жар їсть, полум'я п'є, i поїхали вони далi. Бачать, волиняни до мосту останню худобу женуть.

– А женiть ви цю худобу на пашу, та не забувайте i помiч нашу, як хто iз наших родiв тарiйських до вас коли приб'ється, хай йому у вас смачно поїсться i поп'ється, – сказав їм Кий.

Тут волинськi старiйшини наперед виступають, до козакiв-молодцiв, своїх заступникiв, крилате слово промовляють:

– А годi вам, юнаки, козакувати, можемо вам у жiнки по найкращiй дiвцi дати, а тобi, Кию, як найдужчому, – князiвну.

Тут двоє дiвчат прекрасних на чолi з князiвною наперед виступають, хлiбом-сiллю, холодною водою джерельною витязiв пригощають. Кий, Щек i Хорив шоломи i шапки познiмали, по глибокому поклону людям поклали, а тодi Кий мовив:

– Хай вашi дiвчата ще трохи почекають, бо ще i слав'ягни, i сар'ягни пiд Змiїним кодлом страждають. Як дасть найдосконалiша Ягна менi Змiїне кодло i могутню Дiву побороти, то посватаю вашу князiвну, а у моїх побратимiв своя воля i своя дорога.

По цих словах витязi поїхали далi. Кий каже своїм побратимам: