Розділ «М. Горбовий. Записки січового стрільця»

Погода прекрасна. Побіч ріка шумить. А кругом Батька Тараса розкинені четами ті, що взялися сповнити його заповіт, що йдуть "вражою, злою кров'ю Волю окропити". Дивися, тут стрільці із Прокурави зі своїм четарем Герасим'юком. Низького зросту, але енергійний, гострий чоловічок. Австрійський десятник. Не є ще певний у приказуванню по-українськи, тож і цікаво послухати:

— Мой, Прокурава — фергаттерунґ! Збірка! Мітте — середина! Гальт! Стій! Не руш!

Хоч воно смішно виглядало трохи, але хлопці звивалися як опарені. А там дальше вправляє чета з Яворова. Переробляє звороти, хід. Ясенівці переводять розстрільну. За ними Брустури, Жаб'є, Красноїля, Річка і др. Вся Гуцульщина, кожде село вислало своїх найкращих леґінів. А всі в новісінькій, святочній одіжі, наче в одностроях: білі штани, киптарики, вишивані сорочки, крисані з павами і трісунками, в руках лискучі бартки — аж не мож очей відірвати.

Площа вкрита вщерть. Лунають ріжнородні прикази, гомонять пісні, а під вербами вже чути сопілки та дримби. Це ті, що вже все добре переробили, тепер відпочивають, веселяться. А кругом площі, на гостинці, повнісінько народу. Ніхто не працює, нікому ніщо в голові. Це велике свято настало. Такого ще не бувало.

Перегляд випав знаменито. Відтак усі порозходилися по стоянках, де гостинні ґаздині очікували вже з вечерою. А за хвилю ціла околиця (Косів, Монастирське, Старий Косів, Вербовець, Смодне, Город) гомоніла сотнями молодечих дзвінких голосів, виспівуючи та виграваючи жвавої "Гуцулочки".

Одні завели парубоцької:

Ой та два нас товариші,

Та два нас, та два нас,

Ой не ходім по улиці

Та не робім галас.

Инші затинають рекрутської:

Ой на Кути доріженька,

Й на Кути, й на Кути,

Бувай, мила, здоровенька,

Бо я йду в рекрути…

Ще котрісь там жартівливої виводять:

Ой пішов я до Марічки

Темненької нічки,

Як упав я у кропиву,

То умер без свічки…