Розділ «М. Горбовий. Гуцульська сотня У.С.С»

За це наші невдалі старшини віддали кільканадцятьох стрільців під полевий суд (австрійський). Тепер стрільці вже навіть із бараків не виходили. Заворушення зачинались на добре. Тоді Бужор та Іванович дали звиж двадцятьом стрільцям, між ними мені й В. Ониськові з Косова, т. зв. "шпанґи" через кілька годин.

Тим часом вернули стрільці з полевого суду, зовсім звільнені, ще й прийшов якийсь полковник на провірку. Розпитував, переслухував і т. Ї., щось ніби приобіцював, а потрохи грозив.

Ha 16/VI прийшло з Коша доповнення сотні в силі 45-ти стрільців. Прийшли ще хорунжі [Володимир] Стафиняк і [Гриць] Голинський, але все-таки в сотні майже не покращало. Хіба що праця була легша, бо стрільці вже ні на що не зважали, а робили стільки, скільки могли.

Тут стрільці навчилися від полонених Москалів (які там були теж) живитися кваском, хоптою і ін. "лічничими" зелами… Не було ради. Треба ж заховати здоровля на кращі часи!.. Тут-то улюбленою піснею став "Гимн лопа-тенцугу"…

Прийшла чутка про окремий мир із Росією. А за тим — що стрільці підуть на Угорщину до жнив або до копалень вугля. Навіть щось 20 пішло було на Шлеськ, та чи вони були в копальнях, чи це була тільки якась шіучка, не знати.

Нарешті 18/VI відходить сотня на відпочинок до с. Петрова на Закарпаттю. Тут стрічаємося з останками буковинських стрільців, які були в курені майора Паппа. Їм знаменито жилося. Поведения їхньої старшини, хоч німецької, було дуже гарне і дбайливе. Ми за один день зжилися з ними, мов з рідними.

Дня 26/VI похоронили ми там же свого товариша Максимчука зі Старих Кут, пов. Косів, якого розірвав динаміт.

По тижневі, 27/VI, від'їхали разом із Буковинцями. Вони з Kiralyhazu відходять до якоїсь групи (Feldpost 280), а ми нарешті вертаємо з радістю до Легіону, дарма що йдемо просто на фронт.

Саме в той час Керенський провадив офензиву. Бої йшли досить жорстокі. Це були передсмертні зусилля московського велетня.

Дня 30/VI ми вже прибули під Конюхи біля Бережан. Тут застали барабанний огонь, який ішов уже віддвох діб. Земля дрожить, у воздусі лише безупинний гук, рев і шум від гарматних вибухів, всі окопи наче вулькан або яка дивовижна фонтана. Все мішається, все йде догори дном… Але нам це все є нічим проти тих усіх мук, фізичних і моральних, які досі витерпіли. Яка дивна психіка. Тут, у цьому пеклі, стрільці почулися у свойому живлі (як риба у воді; у своїй стихії. — Ред.), дістали гумор, віджили.

На 1/VII проривають Москалі фронт на Хорватах, забирають два чеські полки чч. 81 і 88, решту Мадярів і розбивають наші дві сотні У.С.С. При тім занимають і дві позиції.

Боєздатними остали сотні — технічна, будівельна, розбитки попередних сотень із двома скорострілами та пробоєвиками і наша Гуцульська сотня, яка досить добре презентується. Решта пішла на Київ… З ними теж комендант отаман [Франц] Кікаль.

Наша сотня ладиться йти до протинаступу з розгорнутим жовто-блакит-ним прапором, який собі придбала по дорозі. Вже так гарно має в руках хорунжого. Такого ще не бувало. Стрільці вже здоровкаються із другими стрільцями інших сотень "До побачення в Києві!", бо всі знаємо про творення Січових стрільців у Києві, про їхній авторитет, про наші дальші ціли.

До вечора позиції відбиті. Дня 4/VII відходимо з 130-ї бригади до 131 — ї під Куропатники, в ліс ч. 389. б/VIІ знову московський наступ на нас (після завзятого дводенного барабанного вогню), але без успіху. Проти нас явилися вже польські легіонери, яких часто беремо в полон. Слабий це боєвий матеріял.

На фронт мають прийти [жіночі] "смертні баталіони" десь аж з Москви.

З балачок із Пруссаками виходить, що Німці дуже числяться з цими баталіонами. Тому підготовляють офензиву, щоб випередити прихід тих баталіонів. Від цього зависить успіх. Положення досить грізне. На інших відтинках, як Поморяни й др., московські війська зайшли так далеко на зади, що ця група над Золотою Липою не має змоги відступити. Батерії тяжких гармат і мерзерів і т. п., для котрих треба лише залізної або доброї мурованої дороги, вже всі підміновані, щоб на випадок остаточного наступу висадити у воздух. Тоді шлях відкритий аж до Львова. Про це голосно говорилося тоді. Не одні лягали спати з певністю, що рано вже їх збудять Москалі…

Між тим бої йшли дуже завзяті. Летунські ескадри кидали бомби на доїзджаючі все нові запаси Москалів, гармати били барабанним огнем і то самими газами, не без доброго успіху, наші сильні стежі на добре непокоїли ворога, a 19/VII наша пробоєва сотня бере в полон дві роти Москалів і скоростріл. Діяльність наша чимраз живіша.

Нарешті 21 /VII рушаємо офензивою вперед. Воєнного матеріалу (гармат, стрілен, обозів, складів одіжи й харчу і пр.) забираємо стільки, що не знати, що з тим робити. Полонених беремо мало, бо "ребята" здорово "вдирають". Не раз наші стежі підходили в села, де відбувався салдатський мітінґ: "Битись чи відступати?" Але зараз, по перших наших стрілах, відступали коміть головою. Біля Теребовлі стрінули ми на московськім фронті чеські відділи, які навіть приняли з нами один невеличкий бій. Але більше ми їх не бачили.

Треба згадати ще про один наш удачний бій. Ранком 29/VII ідемо з Чорнокінців скорим ходом на Збруч, щоби добути перехід. У с. Збрижі, по обох боках ріки держать позицію частини 4-го гвардійського полку, одного з найкращих і найпевніших. Наша сотня підкодать під ліс наліво від с. Бурдяківці і по провіренню стежами положення розвивається до наступу. Чета III справа, зліва І чета, а серединою II і IV чети вдарили нагло на московські позиції. Не помогли Москалям ні численні гармати, ні скоростріли, ані дуже цільне стріляння. Наступ не тривав і години, як примісток був у нас. При тім забрали ми 6 скорострілів і кількадесять гвардійців. Треба признати, що гвардійці дуже завзято боролися. Треба було кожний крок добувати з великим зусиллям.

Наші втрати були біля 30 легкоранених, 2 тяжко (в тім і хорунжий Іваницький), а один убитий — стрілець Ониськів В. з Косова. Відповідно до наступу і сили та кількости стрільців наші втрати були навіть дуже малі. Малі втрати завдячувала Гуцульська сотня наглости удару і швидкому наступові. Завдяки цьому скорому ударові й орієнтації вдалося нам відразу добути перехід через Збруч. Через місток бігли ми всуміж з Москалями, причім не одного струтили у воду. Гвардійці не мали часу не то місток зняти (він був до цього якраз приспособлений), а не мали часу навіть обсадити окопів за водою.