Розділ «6. Визвольний рух в Україні наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.»

25 травня (4 червня) 1596 року почався обстріл позицій повстанців. Уночі 28 травня прибічники страченого козаками Лободи (переважно старшини) оточили ставку Наливайка, перебивши варту. Його та інших козацьких ватажків привезли до Варшави, де у квітні 1597 року після страшних тортур стратили.

Сейм у 1596 р. виніс рішення про поголовне викорінення козаків. Український народ на сеймі було проголошено віроломним, бунтівливим і приречено на рабство. Українську шляхту позбавлено права обиратися на державні та військові посади, названо холопами. Заборонялося збиратися гуртами. Значно посилився феодально-кріпосницький гніт. Православні храми силою перетворювали на уніатські. Церкви парафіян, які не погоджувалися на унію, віддавали в оренду. Так унія почала наступ на духовність і свободу українського народу, що спричинило нове повстання під проводом П. Сагайдачного.

Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович (1560 або 1570 - 1622) - політичний і державний діяч, гетьман України (1614-1616, 1620-1622). Народився у с. Кульчинцях поблизу Самбора у шляхетській родині. Закінчив Острозьку школу. Після Берестейського собору (1596) зайняв антиуніатську позицію, про що свідчить його твір "Пояснення про унію". Згодом пішов на Запорожжя. Брав участь у походах проти Туреччини і Кримського ханства.

Сагайдачний розробив і удосконалив козацьку тактику морського бою, що посилювало можливості війська у боротьбі проти татар і турків. Успішними були походи під його керівництвом 1605-1606 рр. З моря козаки атакували навіть Варну, захопили її та багато турецьких галер. Д. Яворницький, видатний історик козаччини, писав: "Дивна сміливість, швидкість усіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич-Сагайдачний". Особливий успіх мали козацькі походи 1616 р. на Кафу, основний невільничий ринок у Криму, Сіноп, Трапезунд (штурм цієї фортеці відбувся блискавично, що уможливило визволення з полону багатьох невільників). Сагайдачний відомий і як дипломат, що з успіхом брав участь в організації антитурецького союзу. Не можна погодитися з оцінкою Сагайдачного деякими істориками як "польсько-шляхетського угодовця". Стосовно Польщі він проводив чітку й послідовну політику, обстоюючи інтереси козацтва і взагалі українського народу. Уславився Сагайдачний своєю послідовною боротьбою проти унії та католицизму на українських землях. Тут його підтримували православне духовенство, частина української шляхти і народні маси України. Саме Сагайдачний з усім двадцяти-тисячним Військом Запорозьким вступив до Київського (Богоя в ленського) братства, яке було організуючою силою антиуніатської боротьби і водночас культурним центром України. Як зазначав І. Крип'якевич, "найбільшим ділом Сагайдачного було поєднання козацької політики зі стремлінням української інтелігенції. Сагайдачний, як мало хто з його сучасників, поєднував у своїй особі тенденції двох найактивніших груп українського громадянства - козаччини і міщансько-духовної інтелігенції". За словами історика, козаччина справді змогла завдяки цьому проводити в життя свою національно-визвольну політику, водночас "вийшла поза тісне коло своїх класових інтересів і в свою програму включила загальнонаціональні справи - оборону церкви і культури". Саме Сагайдачний використав приїзд в Україну єрусалимського патріарха Феофана для допомоги у відновленні ієрархії (за домовленістю з Київським (Богоявленським) братством). Було висвячено Іова Борецького на митрополита та кількох єпископів і архієпископів.

У 1621 р. військо Сагайдачного воювало разом із Польщею проти Туреччини. Понад 40 тис. козаків, очолених гетьманом Я. Бородавкою, виступили на з'єднання з польськими військами. Зосередивши в районі Могилева-Подільського основну частину свого війська, Бородавка розіслав углиб країни чати, необачно розпорошивши сили. Протягом серпня загони козаків із винятковим героїзмом билися проти ворога. Сагайдачний після переговорів у Варшаві дістався польського табору під Хотином. Не знайшовши тут Запорозького Війська, вирушив у супроводі охоронців під Могилів-Подільський для зустрічі з ним. Дорогою вони потрапили у ворожу засідку. Під час бою Сагайдачного було поранено отруєною стрілою, що стало причиною його хвороби, а наступного року - смерті. Врятовані охоронці із пораненим Сагайдачним за кілька годин зустріли козаків, яким ватажок розповів про результати своїх переговорів із королем. На козацькій раді за невміле керівництво і непродумані дії Бородавку було позбавлено булави та обрано гетьманом Сагайдачного. У складній ситуації він зумів з'єднатись з польськими військами, привівши до них 41 520 козаків у обхід турецьких військ.

Під Хотином польське військо налічувало майже 35 тис вояків, а турецьке - 300 тис і 260 гармат. 2 вересня на поле бою прибув сам султан Осман II. Турецькі війська вже на марші за підтримки татар атакували козацькі позиції. Попереду були спаги - добірна турецька кіннота. Після перших ударів завдяки героїзму козаків, їхньому рушничному та артилерійському вогню турки відступили. Наступного дня вони кинули в бій основні сили, але знову зазнали невдачі. 4 вересня козаки на чолі з Сагайдачним, витримавши шестигодинні атаки турків, застосували наступальну стратегію концентрованого раптового удару. За підтримки польського війська й литовської кінноти вони погнали ворога. Через пасивність польського воєначальника Ходкевича козаки не змогли остаточно розгромити турків, проте успіх запорожців був безперечний. Султан заявив, що не їстиме й не питиме доти, доки йому не приведуть того "сивого пса Сагайдачного". 28 вересня турки знову пішли в наступ. Особливо запеклі бої точилися перед козацьким табором, який штурмувало понад 20 тис. спагів. Козаки відбили 11 атак ворога і кинулися на допомогу полякам та литовцям. Турків було розгромлено. Осман II змушений був піти на переговори з Польщею й укласти мир. Однак її уряд відплатив козакам за допомогу чорною невдячністю: за турецько-польською мирною угодою зобов'язався заборонити козацькі морські походи, зменшити кількість козаків до 3000, перевівши їх у реєстрові. Козаків, які брали участь у Хотинській битві, поляки намагалися перетворити на кріпаків.

У мирному житті Сагайдачний опікувався церквами, монастирями, школами, заповів своє майно школі Братського монастиря на Подолі. Незадовго до смерті він став ченцем. Помер П. Сагайдачний у квітні 1622 р. Похований на території Братського монастиря "з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних".

Отже, на початку XVII ст. під час розгортання боротьби українського народу проти експлуатації та покатоличення й уніатства дедалі більшої ваги набувало козацтво.

6.2. Народні повстання у 20-30-ті роки XVII ст.

Після Хотинської битви більшість її учасників повернулася на Київщину і відмовилася виконувати феодальні повинності. Селяни й міщани теж не визнавали місцевої адміністрації, проголошували себе козаками. Почалися народні заворушення. Для їх придушення за наказом короля на Подніпров'я вирушив гетьман С. Конецпольський. Окремі повстанські загони почали відходити до Білої Церкви, Фастова, їм назустріч ішли з Січі козаки на чолі з Марком Ж май лом.

Жмайло Марко (Прибл. перша половина XVII ст.) - гетьман реєстрового козацтва (1625). Брав участь у Хотинській битві (1621), у переговорах запорожців з представниками польського уряду. 1625 р. очолив козацько-селянське повстання, яке охопило майже всю Наддніпрянщину.

Повстанці влаштували на півдні від Крилова укріплений табір, у якому було майже 20 тис. осіб. 19 жовтня 1625 року польські війська атакували табір. Кривава січа тривала впродовж усього дня. 21 жовтня козаки, очолені Жмайлом, відійшли до Курукового озера. І хоча наступу Конецпольського перешкодила болотиста місцевість, між повстанцями почалися непорозуміння, а надто між реєстровою старшиною та козаками. Це привело до обрання гетьманом Михайла Дорошенка - прибічника угоди з урядом Польщі.

Дорошенко Михайло (?-1628) - гетьман реєстрового козацтва в 1625-1628 рр. Соратник П. Сагайдачного, учасник Хотинської війни 1621 р. Захищав козацькі права, відстоював православ'я. Будучи полкосником, брав участь у козацько-селянському повстанні під проводом М. Жмайла (1625). Обраний того ж року гетьманом. Уклав з урядовими комісарами Куруківську угоду. Загинув під час чергового кримського походу при облозі Кафи.

Почалися переговори з поляками. За Куруківським договором, підписаним 27 жовтня 1625 року, козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тис. На Запорожжі постійно мала бути 1 тис. козаків, аби не допускати туди втікачів. Козаки зобов'язалися не втручатися в релігійні справи, припинити морські походи, не підтримувати відносин з іноземними державами.

Невдоволення селян і міщан умовами Куруківського договору спричинило нову хвилю народно-визвольної боротьби. 31628 р. на Січі формувалося нереєстрове козацтво, незалежне від уряду Польщі. Першими його гетьманами були Іван Судима і Левко Іванович. Саме ця категорія козаків згодом становитиме найбоєздатнішу силу повстанської армії.

Боротьба проти панства, уніатів і католиків врешті-решт переросла у велике повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила). В одному з літописів зазначено, що у 20-ті роки він був корсунським полковником. Гетьманом нереєстрового козацтва його обрали на початку 1629 р.

Федорович (Трясило) Тарас (Прибл. перша половина XVII ст.) - гетьман нереєстрового козацтва в 1629-1630 рр. Відзначився під час походів запорожців на Крим. Навесні 1630 р. очолив селянсько-козацьке повстання, що охопило майже всю Наддніпрянщину. Головні битви з польськими військами відбулися в травні 1630 року під Переяславом, після чого Федорович від'їхав на Запорожжя для продовження боротьби. У 1632-1633 рр. брав участь у війні проти Московської держави на боці Польщі. Через два роки (1635) безуспішно їздив до Москви за дозволом переселитися на Слобожанщину, а чергова спроба підняти козаків на нове повстання не знайшла підтримки реєстрових. Подальша його біографія невідома.

У середині березня 10-тисячна армія повстанців вирушила з Січі на Правобережжя. Було захоплено гетьмана реєстрових козаків Григорія Чорного і страчено за пропольську позицію. Під Корсунем запорожці вимагали видати їм реєстрову старшину. Одержавши відмову, вони атакували місто. Корсунські міщани і значна частина реєстровиків перейшли на бік повстанців. Тоді Федорович вирушив до Канева і перейшов на Лівобережжя, щоб об'єднати загони бунтарів.

Під Переяславом повстанці Федоровича вступили в бій з військами Конецпольського, що точився три тижні, але нікому не приніс жаданої перемоги. Козаки завдали польському військові відчутних ударів. Конецпольський мусив сісти за стіл переговорів й укласти Переяславську угоду 29 травня 1630 року. Згідно з угодою козаки не підлягали покаранню за свої виступи, реєстр збільшувався до 8 тис. Але невирішеними залишалися проблеми нереєстрового козацтва, що спричинило нові заворушення. Влітку й восени 1630 р. відбулися стихійні повстання на Чернігівщині, Брацлавщиній Київщині.

Повстання 1630 р. стало якісно новим етапом національно-визвольного руху в Україні, оскільки вперше до нереєстрового козацтва приєдналися міщани і селяни.