Розділ «6. Визвольний рух в Україні наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.»

У лютому 1635 року сейм Речі Посполитої ухвалив постанову "Про припинення козацького свавілля". На Подніпров'ї почали діяти загони кварцяного війська. В урочищі Кодак було збудовано фортецю, яка мала стояти на перешкоді повстанцям. Загін запорожців на чолі з гетьманом нереєстрового козацтва І. Сулимою зруйнував її, скориставшись тим, що частина коронного війська й реєстровців воювали зі шведами в Прибалтиці.

Сулима Іван (?-1635) - гетьман нереєстрових козаків. За походженням дрібний шляхтич з Чернігівщини. Користувався авторитетом на Запорозькій Січі, брав участь у походах проти турків і татар. Уперше згадується як козацький гетьман у 1628 р. Влітку 1635 р. очолив виступи запорожців на волості. У ніч з 11 на 12 серпня його загін штурмом узяв Кодацьку фортецю і знищив залогу коронного війська. Сулима зробив спробу підняти селян і міщан на повстання. Оточений польським військом, був підступно захоплений реєстровцями і виданий владі. Перед стратою у Варшаві попросив покласти у свою труну золоту медаль, отриману від Папи Римського за визволення невільників.

Невдовзі в боротьбу проти польської шляхти вступив П. Бут (Павлюк).

Буг (Павлюк) Павло (?-1638) - один з керівників козацько-селянського повстання 1637-1638 рр. Протягом багатьох років брав участь у козацьких походах проти турків і татар. Під час зруйнування Козацької фортеці (1635) разом з І. Сулимою був схоплений, але уникнув покарання. У 1637 р. на Січі очолив повстанське військо і оволодів значною кількістю міст Наддніпрянщини. Після невдалої битви з коронними військами під Кумейками (16 грудня 1637) потрапив до рук гетьмана М. Потоцького і був страчений у Варшаві.

Він посилено готувався до повстання, здійснив з цією метою похід у Крим, що дало змогу озброїти селян і міщан. У липні 1637 року на Запорожжі його було обрано гетьманом, а Карпа Скидана, Дмитра Гуню, Григорія Лихого та інших - полковниками. Влітку 1637 р. козаки здобули Черкаси і закликали решту населення приєднатися до них. Повстанці мали особливий успіх на Лівобережжі. Частина реєстрових козаків пристала до них, а Білоцерківський і Канівський полки залишилися вірними урядові.

Наприкінці 1637 р. польська армія на чолі з Миколою Потоцьким виступила проти козаків. 16 грудня 1637 року під с. Кумейки, поблизу Черкас, відбувся бій, у якому козакам завдано нищівного удару. Запорозькі загони організовано відступили під с. Боровиці біля Черкас, але були блоковані. Повстанці здалися. Вони склали нову присягу на вірність короні. Текст присяги від імені козацтва підписав військовий писар Богдан Хмельницький. Пав люка, Томиленка і чотирьох інших ватажків, виданих старшиною польській владі, було страчено у Варшаві.

Однак повстанський рух не припинявся. Січ активно готувалася до боротьби. Уже в січні 1638 року К. Скидай зібрав там до 5 тис. козаків. Гетьманом обрали Яцька Острянина, який прославився в повстаннях на Полтавщині. Вислана проти них каральна експедиція зазнала невдачі.

Острянин Яків (?-1641) - один з керівників козацько-селянського повстання 1637-1638 рр. Вперше згадується в документах 1633 р. як реєстровий полковник, учасник польсько-російської війни. У 1637 р. організовує повстанські загони на Полтавщині, а навесні 1638 р. його обирають гетьманом нереєстрових козаків, він очолює похід із Січі на волості. Після поразки в Жовнинській битві (13 червня 1638) залишає повстанський табір і відходить на територію Слобідської України. Із дозволу російського уряду козаки оселилися на Чугуєвому городищі. Під час козацьких міжусобиць Острянина було вбито.

Сейм Речі Посполитої ухвалив рішення про ліквідацію привілеїв реєстрових козаків, чисельність яких скорочувалася до 6 тис. їм було заборонено селитися в містах, крім прикордонних, скасовано їхні права на обрання старшини та судочинство.

У березні 1638 року селянсько-козацьке військо виступило із Запорожжя. Під містечком Говтвою повстанці оточили поляків і змусили їх тікати.

Поповнивши свої ряди загонами з Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Острянин збирався дати бій шляхетському війську під Лубнами до приходу туди Я. Вишневецького і М. Потоцького, але в битві 6 травня повстанці зазнали поразки і змушені були відступити. Втративши надію на успіх, у ніч із 30 на 31 травня гетьман із кількома сотнями повстанців переправилися через Сулу. Загони, що залишилися, продовжували боротьбу на чолі з новообраним гетьманом Д. Гунею. 10 червня вони мусили відійти південніше і зайняти позицію "на Старці" (так в Україні називали русла висохлих річок). Сама природа допомогла козакам і селянам зробити це місце неприступним табором. Майже півтора місяця повстанці відбивали атаки ворогів. Загони, які йшли бунтівникам на допомогу, було розбито. Повстання зазнало поразки.

Озлоблене польське керівництво почало диктувати свої умови. Повстанці зобов'язалися здати артилерію, визнати "Ординацію" (закон, прийнятий сеймом), за якою реєстр зменшувався до 6 тис. Реєстрових козаків було позбавлено права на самоврядування, селян відправлено до маєтків і оголошено кріпаками.

Отже, посилення польсько-шляхетського гніту, наступ католицизму та уніатства зумовили в першій половині XVII ст. піднесення антифеодальної та національно-визвольної боротьби. Провідна роль у цих виступах належала козацтву, до якого приєдналося селянство.

Як і всі народні виступи, ці повстання не мали далекосяжних цілей і не були ретельно організовані. До того ж селяни часто відмовлялися воювати поза межами своєї місцевості. Далося взнаки і соціальне розшарування козацтва. Однак кожне нове повстання було могутнішим, організованішим за попереднє, свідчило про набуття воєнного досвіду, вдосконалення тактики, зміцнення союзу козацтва і селянства. Тому ті кілька років спокою, які настали після придушення повстань, ще не означали встановлення миру загалом. Народний гнів проти шляхетського засилля та уніатства наростав.