Розділ «4. Загарбання іноземними державами території України»

Розвивалась і народна творчість. Обрядова поезія звільнялася від культових елементів. У ній з'явилися антифеодальні мотиви (жнивні та обжинкові пісні). Народною мовою створювали прислів'я, приказки, перекази, казки. Наприкінці XIV - на початку XV ст. зародилася епічна поезія - історичні пісні та думи. Доносили їх до людей співці-кобзарі. Це явище української культури пов'язане із зародженням козацтва.

Разом з ідеями гуманізму, що проникали із Заходу, Україна відчула і вплив Реформації. Це сприяло наближенню літературної мови до народної. Такою мовою перекладали книги Святого Письма, зокрема Пересопницьке Євангеліє (1656-1561).

У 1406 р. єпископ Арсеній Тверський, який був ченцем Києво-Печерського монастиря, створив Арсеніївську редакцію Києво-Печерського патерика. Книга була доповнена новими оповіданнями про життя Феодосія, про заснування монастиря тощо. У XV ст. у Києво-Печерському монастирі з'являються дві нові Касьянівські редакції патерика. Касьянівську редакцію прийнято вважати перехідним етапом від літературних традицій Давньої Русі до нових південнослов'янських культурних впливів. Вплив української мови позначився і на Четьї Міяеї (1489), яку вважають родоначальницею перекладів церковних книг так званою простою мовою.

Помітним явищем оригінальної літератури було літописання. Це литовсько-руські літописи і " Короткий Київський літопис" XIV - початку XVI ст.

Поряд із церковною розвивалася світська література, зокрема збірник "Ізмарагд", у якому вміщено майже сто "слів" на морально-побутові теми: про книжну мудрість, про багатих і бідних, про гріхи тощо. У XV ст. з'явилися перекладені повісті про Александра Македонського ("Александрія"), Троянську війну та ін.

Архітектура і живопис. Мистецтво значною мірою продовжувало традиції попередніх часів. Водночас в архітектурі виникли й нові елементи, пов'язані з війнами. Замки у Кременці, Хотині, Луцьку та інших містах, збудовані з каменю або цегли, були неприступними фортецями.

Для будівництва дерев'яних церков характерними були тридільяий і хрехцатий типи об'ємно-просторових композицій. Зокрема, церква Святого Духа в Потеличі, собор Благовіщення в Ковелі та ін. Кам'яні храми зберігали давньоруські традиції: Богоявленська церква в Острозі,

Троїцька церква в Межиріччі, Успенський собор у Києві. 1470 p., після нападу татар, Києво-Печерський монастир відбудовано коштом київського князя Семена Олельковича. Успенський собор було прикрашено готичними ступінчастими фронтонами (лат. frontis - передня сторона) - архітектурними елементами на верхній частині будинку, зроблено скатні дахи та багато контрфорсів (франц. соntreforcu - протидіюча сила) - вертикальних виступів у стінах, що посилювали їх міцність. Того ж року на замовлення князя Семена Олельковича створено рельєф-трип-тих із зображенням Богоматері Оранти і засновників монастиря Антонія і Феодосія. Цей триптих знаходився в апсиді (грец. apsis - дуга) - півкруглому виступі Успенського собору (наприкінці XIX ст. його було перенесено і вмуровано в стіни Великої лаврської дзвіниці).

У живописі того часу втілювалися народні мотиви. Найкращими його зразками є сюжети "Різдва Христового" та "Успіння Богородиці" стінопису Кирилівської церкви в Києві (заснована у 1140 р. Всеволодом П в урочищі Дорогожичі), розписи вірменського собору у Львові (XIV- XV ст.). Петро Ратенський майстерно виконав на дерев'яних дошках ікони ("Богородиця" у Володимирі-Волинському, "Петровська" в московському Успенському соборі). Києво-Печерський монастир зберігав традиції іконописання давньоруського майстра Аліпія та його школи. Згідно з їхніми особливостями печерським іноком Антонієм у 1409 р. виконано розписи Троїцького собору у Пскові. У 1521 р. іконописець Олексій Малий написав на замовлення псковських купців Василя і Федора "...образ Пречистий Богородицы честнаго и славнаго ея Успения". Цю ікону, яка не поступається кращим зразкам живопису італійського Відродження, купці пожертвували в Успенський собор Печерського монастиря.

Удосконалювалося мистецтво книжкової графіки. Вражають майстерністю мініатюри рукописних творів, зокрема "Житія Бориса і Гліба ", " Радзивілівського літопису".

У літописах є описи народних ігор, мистецтва скоморохів, згадки про народну музику й танці, хорову й танцювальну музику, які продовжували розвиватись і вдосконалюватись.

Іван Огієнко у праці "Українська культура" писав: "Татарський погром не спинив культури нашої, і коли Україну запосіла Литва (з початку XTV ст.), то не змогла вона знести культури вкраїнської і сама швидко перейнялася культурою нашою, і ця культура мала спроможність йти собі вперед. І ми бачимо, що мова вкраїнська зробилась тоді державною мовою, - нею вчили по школах, нею вчили по церквах, нею суд вели і нашою мовою балакали тоді і вища старшина, і в королівськім дворці".