Розділ «3. Феодальна роздрібненість Давньої (Київської) Русі. Галицько-Волинське князівство в XII-XIV ст.»

Період феодальної роздрібненості був закономірним етапом розвитку Русі XII-XIV ст. У зв'язку з подальшим розвитком продуктивних сил і диференціювання великої феодальної власності формувалися сили, що прагнули до централізації, - середні та дрібні феодали. Однак відносна слабкість цих сил, постійний тиск з боку Золотої Орди зумовили агресію проти Галицько-Волинського князівства сусідніх Польщі, Литви, Угорщини, які, зрештою, встановили в князівстві свою владу (Польща й Литва). Проте і в межах Великого князівства Литовського зберігалася автономія Волині та Київського князівства, особливо з 60-х років XIV ст. до 70-х років XV ст., коли в Києві правила династія литовських князів Гедиміновичів (Олельковичів). Литовська влада, на відміну від польської, толерантно ставилася до православної церкви, звичаїв народу України, економічного та культурного життя, що не перешкоджало подальшому розвитку корінного населення.

Упродовж ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було основою української державності.

3.4. Культура Київської Русі періоду феодальної роздрібненості

Культура руських земель періоду феодальної роздрібненості розвивалася на основі цінних надбань часів розквіту Київської Русі. Нові економічні й політичні умови сприяли її демократизації, оскільки до культурного життя залучалися чимраз ширші верстви населення. Народний фольклор впливав на літературу, дерев'яне будівництво, архітектуру тощо. Були засновані нові культурні центри, особливо в західноукраїнських землях.

Література.

Мистецтво літописання розвивалося в монастирях. Справу Нестора продовжував Микита. Він став монахом Києво-Печерського монастиря й узяв ім'я Нифонт. У першій третині XIII ст. в монастирі було створено Києво-Печерський патерик - оригінальну пам'ятку літератури про життя монастиря. Основою твору стали оповіді інока Полікарпа, написані протягом 1223-1233 рр., і послання Симона (?-1226) до Полікарпа. Книга містить послання Полікарпа до печерського архімандрита Акин-дина з оповідями про 13 отців печерських, а також деякі розповіді Нестора, як-от: "Житіє Феодосія Печерського" та ін. У цьому історико-етнографічному джерелі XI-ХІП ст. є і багато матеріалів з історії Києва.

Києво-Печерський монастир був суспільно-культурним центром, який сприяв зміцненню держави в умовах посилення де централізаторських тенденцій.

Після захоплення Києва завойовниками, згідно з переказами, частина монахів пішла на захід і заселила Почаївську гору, створивши Почаївську лавру - другий центр духовності й культури України.

Відомий "Київський літопис", який охоплює події від ПІ ст. до 1200 р., було створено у Видубицькому монастирі.

Важливим джерелом вивчення історії культури західноукраїнських земель є "Галицько-Волинський літопис", що охоплює події з 1201 р. до 1292 р. Ця пам'ятка літописання Південно-Західної Русі є заключною частиною південно-руського зводу кінця XIII - початку XVI ст., найвідомішого за Іпатіївським списком (починається "Повістю минулих літ", продовжений "Київським літописом" XII ст.). Укладений з двох частин, які прийнято називати Галицьким і Волинським літописами. Це дві великі воїнські повісті. Головним героєм першої, що уривається на 1258 р., є князь Данило Галицький, другої (доведеної до 1292) - його молодший брат Василько. Головною ідеєю літопису е сильна великокнязівська влада, єдність Русі.

Культурні традиції Київської Русі збагачувала ораторська, житійна та паломницька проза. Видатним представником ораторської прози був архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон (?-1275). У його "Словах " відтворено життя народу за часів монголо-татарської навали. З'явилися літературні збірники "Ізмарагд", перекладні повісті "Олександрія"у "Троянська історія" та ін.

Розвивалась і перекладна світська література. Так, переклад збірника цитат із християнської та античної літератур під назвою "Пчола" з'явився в Україні на межі XII- ХНІ ст. До збірника "Золотий ланцюг" увійшли відомі твори проповідників Кирила Туровського й Серапіона.

Для збагачення культури південно-західних земель велике значення мали зв'язки з Північно-Східною Руссю. У Володимирі-на-Клязьмі було створено нову редакцію "Кормчої книги", яка стала основою волинської редакції 1286 р.

Виникли й власне художні твори, які мали багато ознак усної народної творчості. У Галичі за князювання Романа Мстиславича творив "премудрий книжник" Тимофій (родом із Києва) - автор розповіді про останні роки життя Романа та початок діяльності його сина Данила (прибл. 1211). Варто також відзначити "Моління Даниїла Заточника" - збірник політичних і життєвих порад та афоризмів, написаний у XII-XIII ст.

Справжнім літературним шедевром тих часів є "Слово про Ігорів похід" (прибл. 1188). Розповідь про невдалий похід руського князя Ігоря Святославича, його брата і синів на кочівників пройнята ідеєю об'єднання задля спільного блага. Це видатна пам'ятка давньоруської й світової літератур була віднайдена наприкінці XVIII ст. в єдиному списку XVII ст. О. Мусіним-Пушкіним. Уперше видане в 1800 p., а єдиний рукопис загинув під час пожежі Москви у 1812 р.

Популярною у XII-XIII ст. була усна народна творчість: казки, перекази, легенди, в яких народ відображав найважливіші історичні події.

Пам'яткою писемної культури та книжкової графіки е Київський псалтир. Рукопис оздоблений майстерними кольоровими мініатюрами на релігійні, побутові, історичні теми. На них відображено життя і світогляд середньовічного суспільства.

Мистецтво. Архітектура та образотворче мистецтво Русі мали самобутню основу. Характерним було поступове проникнення в будівництво, живопис національних народних рис. Зводилися замки, укріплення (в Олеську, Новицькому, Луцьку, Хотині). Велося будівництво у монастирях: Києво-Печерському, Дерманському та Уневському (на Львівщині), Троїцькому (під Острогом). Унікальними пам'ятками архітектури були церкви: Богородиці Пирогощії (1132), Кирилівська (обидві в Києві) та ін. У 1157 р. споруджено князівський палац, Успенський собор і церкву Св. Пантелеймона (1200) у Галичі. Археологи виявили у Галичі та його околицях залишки майже 30 церков XII- ХІІІ ст. У монументальній архітектурі ускладнювалися зовнішні форми. Будівлі вже мали висотні композиції. Зразком нового стилю стала П'ятницька церква в Чернігові. Тут з'явилися нові ансамблі Єлецького монастиря, Успенський та Борисоглібський собори.

Відомим зодчим того часу був Петро Милонєг, який, виявивши велику інженерну майстерність, збудував у Києві кам'яну підпорну стіну під горою, щоб її не розмивали води Дніпра.

З'явилися нові технології будівництва. У Київській та Чернігівській землях розвивалося будівництво з цегли, у Галицькій - білокам'яна архітектура. Прекрасні її зразки є у Львові. Характерні для Західної України ознаки архітектури виявилися у церкві Св. Миколая (XIII ст.), церкві та монастирі Св. Онуфрія (збудована ще за князя Лева у XIV ст.), П'ятиицькій церкві (кінець XIII - початок XIV ст.) та ін.