Розділ «22. Спроба здійснення нової політики (середина 50-х - перша половина 60-х років)»

Середньорічний темп приросту національного доходу на початку 60-х років всієї країни збільшився до 9 %. Ціни знижувалися. Поліпшилося матеріальне стимулювання виробника. Однак сприятливий ефект повороту до елементарних принципів ціноутворення був нетривалим.

Відновлена за повоєнні роки рентабельність основних галузей виробництва дала змогу за рахунок повнішого використання ресурсів забезпечити вищу ефективність виробництва й загальне прискорення його зростання, але ненадовго. Темп приросту національного доходу знизився до 4,4 % у першій половині 60-х років і вже не зростав після економічної реформи 1965 р.

У першій половині 60-х років Україна нарощувала виробничі потужності в промисловості. Розвивалися металургійна, хімічна, нафтопереробна, газова, енергетичні галузі промисловості. Протягом 1961- 1965 рр. обсяг виробництва в чорній металургії зріс в 1,4, у паливній промисловості - в 1,3, в енергетичній - в 1,8, у машинобудівній та металообробній - в 1,8, у хімічній і нафтохімічній промисловості - у 2,2 раза. Однак продовжувалася гонитва за валовими показниками, економіка розвивалася екстенсивно, що вимагало залучення до виробництва додаткових робочих рук. Негативно впливав на стан економічного розвитку недостатній рівень підготовки кадрів. На багатьох керівних посадах перебували практики без відповідної освіти й кваліфікації. Труднощі й невирішені питання соціально-економічного розвитку змусили керівництво СРСР та України дещо реформувати економічну систему. Починаючи з 1961 р., в пресі публікувалися статті, що започаткували дискусії з економічних проблем, особливо щодо недосконалої системи планування та оцінки діяльності підприємств насамперед за валовими показниками. У 1963 р. вчений-економіст Харківського університету О. Ліберман звернувся до М. Хрущова з листом, у якому критикував радянську економічну науку і запропонував вдатися до світового досвіду, а саме до принципу матеріальної зацікавленості, госпрозрахунку, товарно-грошових відносин, що дало б змогу значно підвищити ефективність матеріального виробництва. Проте раціональні пропозиції було проігноровано.

Однак дискусія все-таки змусила вищі ешелони влади вдатися до часткових змін. У своїй доповіді на зборах керівних працівників і в "Записці", адресованій ЦК КПРС наприкінці 1964 р., М. Хрущов виступив з ідеєю демократизації управління колгоспами і радгоспами, їх спеціалізації та матеріальної зацікавленості працівників результатами своєї праці. Але й ці скромні потуги щодо реформування існуючої системи не були реалізовані.

Соціально-економічний розвиток України другої половини 50-х - першої половини 60-х років відбувався за складних умов. Пошуки способів удосконалення управління розвитком господарства не завжди давали бажані результати, оскільки реформи інколи не доходили до трудових колективів. Перехід від галузевої (через міністерства) до територіальної (через раднаргоспи) системи управління став однією з найраціональніших реорганізацій тих часів і відповідав інтересам України, що позитивно позначилося на розвиткові її індустріального потенціалу. Проте ці нововведення не були суттєво доповнені господарським розрахунком, розширенням сфери товарно-грошових відносин, самостійністю підприємств, утвердженням економічного суверенітету республіки.

22.3. Становище у сільському господарстві

У середині 50-х років ситуація в сільському господарстві республіки була складною. Давалися взнаки наслідки колективізації й війни. Колгоспи фактично не мали ніяких прав. Збитки покривалися державними кредитами й дотаціями; при цьому державні заготівельні ціни на зерно та інші види сільськогосподарської продукції були низькими.

Після ліквідації у 1953 р. Л. Берії частково була впорядкована система товарно-грошових відносин. Ліквідовувалися заготівлі, основною формою постачання міст продовольством стала закупівля. Закупівельні ціни підвищилися, податки на селян знизилися. За 1952-1958 рр. державні заготівельно-закупівельні ціни зросли майже втроє, на зернові культури - майже всемеро, на продукти тваринництва - в 5,5 раза. Це уможливило прискорення темпів сільськогосподарського виробництва. У 1954-1959 рр. вони становили за рік у середньому понад 7 %. Цього було досягнуто за рахунок підвищення врожайності та продуктивності. В Україні врожайність зернових за 1950- 1961 рр. зросла майже вдвічі, а валовий збір зерна за 1950-1955 рр. збільшився з 20,5 до 32,5 млн тонн. Але вже 1958 р. в сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо з 1950 по 1958 рік обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65 %, то з 1958 по 1964 рік - лише на 3 %. У 1960 р. валовий збір зерна становив 21,28 млн тонн замість намічених 32 млн Не було виконано план з виробництва і закупівлі м'яса, молока, яєць, цукрових буряків і картоплі. Тому на січневому (1961) пленумі ЦК КПРС М. Хрущов різко критикував керівництво УРСР за допущені прорахунки в розвитку сільського господарства. Вже у 1962 р. урожай зернових в Україні перевищив 32 млн тонн. Однак 1963 р. почався новий спад. Неврожай 1963 р. відчутно позначився на постачанні населення і на всій соціально-політичній ситуації в країні. Командно-адміністративна система чинила опір усім спробам М. Хрущова реформувати країну, готуючись до його усунення. Створювалися штучні труднощі в забезпеченні населення продовольством. Наприклад, у великих містах України хліб в достатній кількості з'явився на другий день після зняття М. Хрущова.

Наприкінці 1965 р. в сільському господарстві республіки налічувалося 257 тис. тракторів, 56,9 тис. зернозбиральних комбайнів, майже 210 тис. вантажних автомобілів. Та незважаючи на зрослу технічну оснащеність сільськогосподарського виробництва, становище дедалі погіршувалося. Керівництво України на 1959-1965 рр. запланувало нереальні темпи зростання сільськогосподарської продукції, а перший секретар ЦК Компартії України М. Підгорний заявив на XX з'їзді КПУ (1959), що республіка виконає завдання семирічки в галузі сільського господарства за 5 років. При цьому ставка робилася не на економічні важелі, а на номенклатурні кадри. Ситуацію ускладнила посуха 1963 р. М. Підгорного змінив П. Шелест, який був одним з ініціаторів знищення в Україні традиційних сівозмін, обстоював політику, яка вела до деградації чорноземів. Форсувалось будівництво Київського та Канівського водосховищ, які виявилися надзвичайно шкідливими для басейну Дніпра.

Невиправданим було перетворення 1958 р. МТС на РТС (ремонтно-технічні станції) та викуп колгоспами техніки МТС. Загалом це було позитивне рішення, яке в перспективі могло б сприяти перетворенню колгоспів на самостійні госпрозрахункові організації. Однак реалізація цих планів здійснювалася силоміць, колгоспам було завдано значних фінансових збитків через обов'язковий викуп техніки за завищеними цінами, що призвело до відчутої фінансової заборгованості колгоспів державі. Зросли ціни на мінеральні добрива і комбікорми. Відтак понад 90 % колгоспів у 1964 р. опинилось у скрутному становищі. Помилковим було рішення про укрупнення колгоспів. Численні дрібні села оголошувалися "неперспективними", внаслідок чого видатки на їхній соціально-культурний розвиток значно скоротилися. Далися взнаки й заборона тримати худобу в приміській зоні, спроба урізати присадибні ділянки у колгоспників і в приміських зонах.

Після візиту М. Хрущова 1959 р. до СІЛА розпочалося посилене вирощування кукурудзи без урахування кліматичних, ґрунтових умов. З 1958 по 1963 рік посівні площі, відведені під цю культуру, зросли більше ніж удвічі, а валовий збір - лише в 1,3 раза. Непродумане запровадження цієї цінної культури ефекту дало недостатньо.

У 1959-1965 рр. обсяг валової продукції сільського господарства зріс в Україні лише на 11% замість 70 % за планом. Виробництво продукції тваринництва навіть знизилося до 92 % проти 1958 р. Зменшилися посіви озимої пшениці з 7,5 млн гектарів у 1958 р. до 5,2 млн у 1965 р. На 31% скоротились і посіви ярої пшениці. Низькою залишалася культура рільництва.

Замість діючої системи оплати селян (один раз на рік) після вересневого (1953) пленуму ЦК КПРС було введене помісячне, а місцями і поквартальне грошове та натуральне авансування. Грошова плата колгоспникам зросла більш ніж у чотири рази.

Загалом завдяки напруженій праці трудівників, окремим позитивним змінам у суспільстві, в українському селі намітилися позитивні зрушення, що поліпшило життєвий рівень народу.

За всіх позитивних змін в аграрному комплексі України в 50-х - на початку 60-х років далися взнаки посилення адміністративного тиску на село, непродуманість багатьох рішень, необґрунтовані реорганізації колгоспів, обмеження підсобного господарства, порушення агротехніки.

22.4. Нові тенденції і проблеми культурного життя

Часткова д еста лі ні за ці я життя зумовила формування нових реалій суспільно-політичної й духовної атмосфери. Для української культури відкрилися ширші перспективи розвитку. Однак обмеженість як М. Хрущова, так і його оточення негативно позначилася на становищі освіти, науки, літератури і мистецтва. Продовжувалася русифікація України під інтернаціоналістськими гаслами. І якщо сам Хрущов ставився до проблем розвитку української культури дуже поблажливо, то партійно-державне керівництво України процес русифікації та інтернаціоналізації зробило державною політикою, особливо після проголошення у 1961 р. нової програми КПРС щодо побудови комуністичного суспільства.

Для забезпечення суспільно-економічного розвитку було необхідне вдосконалення народної освіти. У другій половині 50-х років почалася організація шкіл нового типу, шкіл-інтернатів. Уже у 1958 р. в Україні діяли 11 тис. середніх шкіл - у 2,5 раза більше, ніж у 1940 р. У середині 60-х років у республіці було 533 школи-інтернати з понад 200 тис. учнів.

У квітні 1959 року Верховна Рада УРСР ухвалила закон про народну освіту. За основу було взято принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. Проте реформа на засадах політехнізації просувалася повільно, бракувало індивідуального підходу до виховання учнів, що його обстоювали В. Сухомлинський та інші педагоги-новатори. Однак інтенсивно йшла підготовка кадрів для середньої школи. Розширилася мережа заочної освіти, було збільшено можливості підготовки кадрів на відповідних факультетах університетів. У 1958/59 навчальному році в школах України працювало понад 300 тис. учителів. З кожним роком їх кількість збільшувалася, що дало змогу запровадити восьмирічне навчання.

Невпинно зростала кількість спеціалістів. У 1960 р. в господарстві республіки працювало понад 500 тис. фахівців з вищою освітою - у 2,5 раза більше, ніж у 1940 р. Діяли 595 середніх спеціальних навчальних закладів. Загальна кількість профтехучилищ проти 50-х років зросла майже в 1,5 раза, а сільських - більше ніж удвічі. У системі профтехосвіти в середньому за рік готувалося 270-290 тис. спеціалістів масових робітничих професій. Розширилися заочна І вечірня форми навчання. Протягом 1950-1958 рр. кількість студентів стаціонару збільшилась у 2 рази, а учнів заочних і вечірніх відділень - у 3-7 разів. На 10 тис. населення України у 1963 р. припадало 129 студентів (в Росії на таку ж кількість жителів - 161). Рівень освіченості населення в республіці невпинно зростав.