Розділ «1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації»

• Конфіденційність. Одна з головних переваг захисних структур офшорних компаній – конфіденційність. І хоча в сучасному світі абсолютної конфіденційності не існує, але якщо правильно та грамотно спланувати бізнес, діяти тільки в межах закону, й у контролюючих органів при цьому не виникне жодних, навіть найменших, підстав викрити кого-небудь у порушенні чинного законодавства, то анонімність і непричетність до зазначеної компанії забезпечити можна.

• Диверсифікованість активів на міжнародному ринку. З огляду на валютну незалежність й автономію офшорної компанії з'являється можливість інвестувати активи в економіку держав, у яких на даний момент найвигідніші умови, з погляду прибутковості і приросту капіталу. Таким чином, відбувається застереження від ризиків у змінах валютного контролю, знецінення валют і політичних безладів.

• Легкість доступу до зарубіжної банківської системи. Використання офшорних юридичних осіб дає можливість розміщувати капітал у твердій валюті, у надійних банках, у стабільній країні. Великі секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією мають стійкі зв'язки і можливості відкривати для своїх клієнтів рахунки в першокласних іноземних банках.

Основним критерієм класифікації податкових гаваней стало виконання країнами ст. 26 Модельного податкового кодексу ОЕСР, що передбачає зобов'язання практично необмеженого обміну інформацією з адміністрування або примусового виконання національного законодавства. Іншими словами, якщо країна погодилася надавати конфіденційну інформацію про компанію та її власників на запит іноземної держави, то її переміщують у білий список податкових гаваней ОЕСР, а тому офшором уже не вважають. Так, в останньому списку ОЕСР Кіпр, Кайманові о-ви та Барбадос перебувають в одній групі із США, Японією та Німеччиною як такі, що в основному запровадили єдині податкові стандарти. З них ОЕСР зняла тавро податкових гаваней. У сірому списку країн, які погодилися запровадити міжнародні податкові стандарти, але ще не повністю виконали поставлені вимоги, перебувають Швейцарія, Ліхтенштейн, Сингапур, Багамські о-ви й інші 33 юрисдикції. Саме цим країнам загрожують санкції G-20. Вимоги провідних країн світу стати на шлях інформаційної прозорості прийняли усі офшорні центри планети, хоча перебувають на різних стадіях її впровадження. Саме тому чорний список ОЕСР наразі порожній.

Отже, поняття офшорна країна залишається відносним і розмитим.

Якщо ж розглядати економічну суть офшорних зон, то до них де-факто належать країни, які мають спрощений режим реєстрації компаній, низький рівень оподаткування, слабкий валютний контроль та високі можливості з розміщення капіталу в більшості країн світу. Як наслідок, жителі офшорних територій за обсягом ВВП на особу конкурують із жителями потужних держав – експортерів нафти – Катару, Кувейту чи Норвегії (табл. 1).

Таблиця 1. 20 країн – лідерів за обсягом ВВП на одного жителя, 2010 [cia.gov]

Перша десятка найбільших світових імпортерів у розрахунку на одного жителя складається винятково з офшорних юрисдикцій (табл. 2).

Таблиця 2. 20 країн – лідерів за обсягом імпорту на одного жителя, 2010 [cia.gov; розрахунки автора]

Відсутність у спеціальній літературі єдності поглядів на кількість офшорних зон пов'язана в тому числі з відсутністю єдиної термінології, на що зверталася увага в попередньому підрозділі. Так, до переліку офшорних зон іноді включають території, де іноземним суб'єктам господарювання встановлюють спеціальні податкові пільги.

Деякі дослідники виділяють чотири групи офшорних зон, використовуючи для цього ознаку географічного розміщення: європейські (14), північноамериканські (2), карибські (12), тихоокеанські (7) офшорні зони. Інші за цією ж ознакою здійснюють групування офшорних центрів на північноєвропейські (4), престижні європейські (3), карибські (6), середземноморські (3), південносхідні (3).

Інші, маючи на меті підготувати клієнта до ефективного вибору сприятливої офшорної юрисдикції, поділяють офшорні зони на кілька груп, спираючись на принципи оподаткування та політико-економічну характеристику країн. Так, залежно від принципу оподаткування розрізняють три групи:

• із фіксованою платою за зміну оподаткування (Багами, Бермуди, Беліз, Віргінські о-ви, Теркс і Кайкос, Гернсі, Джерсі, Ірландія, Гібралтар, Гонконг, Західні Самоа, Сингапур, Ліхтенштейн, Люксембург);

• із проміжним або змішаним оподаткуванням, яке передбачає сплату податку та фіксовану плату за особливий статус (Швейцарія, Малайзія, Мальта);

• з одним невисоким податком (Кіпр, Барбадос).

За політико-економічними характеристиками (серед яких виділяють критерії політичної, економічної стабільності, характеру відносин із країнами походження капіталу та юридичної самостійності) офшорні зони відповідно групують на привабливі, непривабливі та такі, що загалом здатні забезпечити нормальні умови функціонування офшорного бізнесу.

Наприклад, переліки офшорних зон, визначені Національним банком України, включають відповідно 27 і 25 офшорних центрів та 39 країн, які можна вважати офшорними зонами (табл. 3, 4).

Таблиця 3. Порівняльні переліки офшорних зон і країн світу

Таблиця 4. Перелік основних офшорних зон світу

Як видно з наведеного переліку, офшорні зони по континентах розподілено непропорційно, що цілком обґрунтовано. У Європі їх 18, у Північній Америці – 3, Південній Америці – 15, в Азії – 7, Африці – 4, Австралії та Океанії – 6. Більшість офшорних зон є невеликими за територією, мають вигідне транспортно-географічне розташування та розміщені в безпосередній близькості від великих міжнародних фінансово-економічних центрів.