ЛАЖ (італ. l'aggio) — надбавка до ціни золота, виражена у попередніх грошових знаках, яка стихійно встановлюється в умовах ринкового господарства. Лаж звичайно пов'язаний зі знеціненням паперових грошей. Лаж виражається в процентах. Якщо, напр., золоті монети номіналом 20 марок продаються за 22 паперові марки, то лаж становить 10 %. Термін лаж може мати також інше значення — перевищення курсу грошових знаків або цінних паперів порівняно з їх номінальною вартістю.
ЛЕГЕНДА (монетна) — напис на монеті. На найдавніших грецьк. монетах написів не було, вміщувалися лише початкові літери назв міст, в яких вони карбувалися. В класичний період історії на монетах вміщувалися вже написи — назви міст, імена магістратів (осіб, відповідальних за карбування монет); майстрів, що виготовляли монетні штемпелі. В період еллінізму написи на монетах стали поширенішими: вони містили титул царя або ім'я магістрате, монетного майстра, монограму монетного двору, серію випуску, дату. Литі рим. мідні монети написів не мали; на ранніх денаріях написи також були відсутні або були дуже лаконічними. Згодом на рим. монетах вміщувалась монограма, а ще пізніше — скороче не або повне ім'я монетних майстрів та їх посад. У час імперії написи стали ще поширенішими: вони містили повні або скорочені титули та ім'я імператора на аверсі, а на реверсі — пояснювальні написи стосовно зображення на лицевому боці або своєрідні лозунги, пов'язані з політикою імператора. З другої половини Ш ст. н. в. на монетах вміщувались скорочені назви монетних дворів та ін. Легенди середньовічних монет, а також монет нового та новітнього часу складаються з декількох основних елементів: імені володаря і його титулу (або назви держави), назви місця карбування монети, імені монетного майстра, дати емісії (ранньосередньовічні монети не мали дати), назви монети тощо. Деякі з цих елементів часто опускаються.
ЛІГАТУРА (лат. ligatura, від ligare — зв'язувати) — домішок металів (напр., срібла до золота або міді до срібла) для надання сплаву більшої міцності або для його здешевлення. Вміст лігатури у сплаві визначається пробою. Найоптимальнішим співвідношенням лігатури у дорогоцінних металах є для золота — 9:1 (900-та проба), для срібла 5:1 (833-та проба). Лігатура використовувалася для карбування монет, виготовлення ювелірних виробів та ін.
МОНЕТА — злиток металу певної форми, маси, проби та вартості, який е узаконеним засобом обігу. Назва походить від імені богині Юнони Монети (наставниці), храм якої знаходився на Капітолійському пагорбі в Римі. Металеві гроші, які карбувалися на монетному дворі при храмі Юнони Монети, почали називати в Римі, а згодом і в інших країнах, монетами. Перші монети були звичайно невеликими злитками металу невизначеної форми, а тому в обігу доводилось перевіряти їх масу та пробу. Коли розпочалося карбування монет (в VII ст. до н. е. в античній Греції), державний штемпель, який використовувався при карбуванні, підтверджував масу і якість монетного металу. Кругла форма монети, як найбільш вигідна для обігу, з часом витіснила всі інші форми. На кожній монеті е відповідне зображення і напис — легенда. Монета має лицевий бік (аверс), зворотний (реверс) та ребро (гурт). Зовнішні дані монети, або основні зображення і написи, які постійно властиві тій чи іншій групі монет, називають монетним типом. Монетний тип дає уявлення про місце і час випуску монет, її номінал тощо. Варіанти, або різновиди, відзначаються незначними відмінностями в деталях зображення або у написах монет однакового типу. Карбування монет з дорогоцінного металу (золота, срібла) звичайно здійснювалось із домішуванням деякої кількості стороннього металу. Монета, купівельна спроможність якої відповідає вартості металу, який в ній міститься, називається повноцінною. Номінальна вартість неповноцінної монети перевищує вартість благородного металу, з якого вона виготовлена. Повноцінні монети є справжніми грішми, а неповноцінні — це лише знаки, або представники справжніх грошей. Монопольне право випуску монет належить державі. Монети, як правило, карбуються за загальнодержавним зразком. Коли монету випускають для відзначення знаменних подій або пам'ятних дат, її називають меморіальною (пам'ятною), а як подарунок — правлячим особам — донативою. На укр. землях Київської держави металеві монети власного карбування з'явилися наприкінці X ст., а з другої половини XIV ст. вони випускаються вже систематично. Монети —важливі історичні джерела для всебічного вивчення економічної та політичної історії народів, їх матеріальної та духовної культури.
МОНЕТА СУВЕРАТНА, ПЛАКОВАНА (лат. питті suberati, фр. monnaies fourrees) — монета, ядро якої (мідне або з іншого дешевого металу) покривалося тонким шаром дорогоцінного металу (золота або срібла). Субератні монети вперше були випущені римлянами 217 р. до н. е. У великій кількості їх карбували за часів диктатора Сулли (86—76 pp. до н. е.). Субератна монета зустрічається у пізньоімператорський період, у середні віки, а також у новий час. Субератні монети виготовлялись як офіційно, так і незаконно — у майстернях фальшивомонетників. У сучасних умовах планування використовується для здешевлення монетного виробництва. При цьому стальний лист пропускають між двома мідними або бронзовими листами. Саме таким методом виготовлялись монети номіналом 1,2, б, 10 пфенігів ФРН, а також 10, 25, 50 центів США.
МОНЕТНА КОНВЕНЦІЯ, МОНЕТНИЙ ДОГОВІР — угода декількох держав або монетних сеньйорів про створення єдиної монетної системи. Укладання монетної конвенції пов'язане зі змінами, які відбувалися в економічному та політичному становищі країн — учасниць конвенції.
МОНЕТНА ПОЛІТИКА — практичне здійснення державою політики, пов'язаної з емісією монет, сукупність заходів, пов'язаних з урегулюванням питання Про валютний ринок та монетну систему: централізація або децентралізація монетної справи; поліпшення, стабілізація або погіршення монетної стопи, встановлення курсу іноземних валют та монет, угоди з іноземними державами щодо укладення спільної монетної системи та ін.
МОНЕТНА РЕГАЛІЯ (лат. regalis — те, що належить королю) — монопольне право держави (короля) на карбування і випуск монет. Монетна регалія була однією з ознак суверенності монарха на території, яка йому підвладна; тому населення було засушене користуватися лише тими монетами, зразок, стопу, якість і умови обігу яких він встановлював. Іноземці повинні були обмінювати власні монети або чисте срібло чи золото на монети даної країни. З метою збільшення прибутків від карбування монет часто застосовувалась т.зв. система реновації монет: періодичний обмін монет, що перебували в обігу, на монети нової емісії (як правило, якісно гірші). Часто окремі феодали та міста за відповідну грошову винагороду одержували від короля (імператора, князя) право монетної регалії.
МОНЕТНА СТОПА — кількість монет, яка випускалась з певної кількості металу (лібри, марки, гривні, фунта). Збільшення кількості монет, які карбувалися з певної вагової одиниці металу, призводило до зменшення маси дорогоцінного металу в монеті. Монетну стопу можна було збільшити, тобто карбувати з певної кількості металу менше монет, або зменшити — карбувати більше монет з цієї ж кількості металу.
МОНЕТНИЙ ДВІР — державна установа (підприємство), що займається виробництвом металевих монет, виготовленням орденів, медалей та інших відзнак. Інколи монетні двори віддавались в оренду приватним особам або церковним інституціям (монастирям, єпископствам). В епоху середньовіччя монетні майстри всі операції виконували самостійно. У XVI—XVIII ст. монетні двори перетворилися на фабрики. Першу машину для виготовлення монетних кружків сконструював Леонардо да Вінчі (1452—1519). Гвинтовий прес для карбування монетних та медальних зображень створив відомий митець епохи Відродження Бенвенуто Челліні (1500—1571). В період панування монометалізму кожен власник дорогоцінного металу міг перекарбувати його на монету, покривши кошти карбування (т. зв. система вільної емісії). На укр. землях в епоху середньовіччя монетні двори функціонували у Києві, Львові та деяких інших містах. Однак у зв'язку з тим що Україна на той час перебувала у складі іноземних держав, діяли вони лише протягом короткого часу. У Московській державі монетне карбування розпочалося у XIV ст. Монетні двори тут функціонували у різних містах (Москва, Новгород, Псков та ін.). Право карбувати монету часто передавалось на відкуп приватним особам. У 1585 р. в Москві було засновано державний монетний двір, і емісія монет була поступово вилучена з рук приватних осіб. До початку XVIII ст. Москва залишалась центром монетного виробництва, а 1724 р. було засновано монетні двори у Петербурзі. Протягом XVIII—XIX ст. було утворено низку нових монетних дворів: Єкатеринбурзькнй, Коливанський, Варшавський; а крім того, періодично функціонували тимчасові монетні двори: Банківський, Колпінський (Іжор-ський), Сестрорецький, Тифліський, Феодосійський та Кенігсберзький (у Пруссії). З 1876 р. Петербурзький монетний двір був єдиним у Росії, не рахуючи Гельсінгфорського, на якому випускались лише фінські монети. В часи існування СРСР існували два монетних двори — Московський та Ленінградський.
МОНЕТНИЙ ЗАКОН — державний законодавчий акт (закон, едикт, указ, постанова та ін.), який стосується монетної справи загалом або окремих її аспектів: обґрунтування монетного права у конституції, правові засади функціонування монетної системи, метрологічної сторони карбування монет, масштабів монетної емісії, заборони та покарання за виготовлення фальшивих монет. Різниця між монетним законом і монетною постановою полягає у відмінності органів, які їх видають: закони видаються парламентами, постанови — урядами.
МОНЕТНИЙ ЗНАК — відкарбовані на монетах маленькі літери або різного роду знаки — символи монетних дворів, монетних майстрів, різчиків монетних штемпелів та ін., які зустрічаються вже в античні та середньовічні часи. Так, в 1656—1657 pp. на монетній продукції Львівського монетного двору вміщувався герб м. Львова.
МОНЕТНИЙ ПРИВІЛЕЙ — надання монетним сеньйорам права карбування монет і визначення їх характеру на певній території. Монетний привілей включає право визначення монетної стопи, здійснення карбування монет та контроль за його проведенням, надання права емісії монет і використання монетної регалії.
МОНЕТНИЙ СОЮЗ — союзи монетних сеньйорів, які укладалися в епоху середньовіччя, нового та новітнього часу з метою встановлення єдиної монетної стопи і контролю за її дотриманням. Укладення монетного союзу було викликане розвитком економіки та торгівлі, необхідністю запровадження єдиної монетної системи. Найбільш відомими монетними союзами були Вендський (1379), Нижньосаксонський (1382), Раппенський (1387), Швабський (1423). Монетні союзи остаточно втратили своє значення у зв'язку з наростанням кризових явищ у монетних системах під час Тридцятилітньої війни (1618—1648).
МОНОГРАМА (лат. monogramma, від грецьк. monos — один та gramma — літера, запис) — ініціали світських та духовних володарів, імператорів, королів, князів та ін. у вигляді великих літер. Монограми зустрічаються на монетах, починаючи з античної епохи, де вони позначають місце карбування або імена правителів чи монетних майстрів. Широко використовувались монограми у XVII ст., особливо на дрібних мідних, білонних та срібних монетах. Мистецьки виконані монограми були творами графічного мистецтва. На монетах Речі Посполитої часто зустрічаються монограми короля Яна II Казимира (1648—1668)— ICR — Ioannes Casimirus Rex.
МОНОМЕТАЛІЗМ (грецьк. monos — один, єдиний) — грошова система, за якої роль всезагального еквівалента відіграє один з дорогоцінних металів. При цьому в обігу перебувають монети, виготовлені з цього металу, або грошові знаки, що розмінюються на нього. Залежно від того, який саме метал відіграє роль всезагального еквівалента, виділяють срібний монометалізм та золотий монометалізм. У середньовічній Європі срібні гроші становлять основу монометалічної валюти, хоча в обігу перебували також золоті монети. Обидва метали незалежно один від одного були мірилом вартості. Золотий монометалізм виник спочатку в Англії (наприкінці XVIII — на початку XX ст.), а в останній третині XIX ст. поширився у всьому світі. Класичною формою золотого монометалізму була система золотомонетного стандарту. Існування при монометалізмі одного металу в ролі всезагального еквівалента не означає вилучення з обігу монет з інших металів. На грошовий ринок надходять і монети, відкарбовані з інших металів, які виконують роль замінних, і їх функціонування обмежене певними сумами. Напр., у Росії, де з 1897 р. існував золотий монометалізм, карбувались срібні та мідні монети з металу, який належав казначейству, причому срібні монети вартістю від 25 копійок до 1 рубля приймались на суму до 25 рублів під час однієї операції, а дрібні срібні та мідні монети — на суму до 3 рублів. Незважаючи на свою поширеність під час Першої світової війни, золотий монометалізм практично припинив своє існування, а після ЇЇ завершення у чистому вигляді не був відновлений в жодній країні.
ПАРИТЕТ - 1) Паритет монетарний — співвідношення вмісту чистого золота або срібла у національній валютній одиниці до вмісту чистого золота або срібла у грошовій одиниці іншої країни; 2) Паритет золота — вміст чистого золота у грошовій одиниці. Металевий паритет був паритетом маси металу, а не його вартості. Це співвідношення було підставою формування курсу даної валюти на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції. Найвищим паритетом з відомих грошових одиниць характеризувався фунт стерлінгів, паритет якого 1931 р. становив 7,37 г чистого золота. Паритет долара США 1934 р. становив 1,5 г чистого золота. Найменшим був паритет фінської марки — 0,002 771 г чистого золота; 3) Паритет доларовий — у 194G 1948 рр. дорівнював паритету золота на рівні 35 доларів США за ціною чистого золота. США ліквідували вільний обмін доларів США на золото 15.08.1971 р., а у лютому 1973 р. провели другу девальвацію долара США.
ПРОБА (лат. probo — випробовую, оцінюю) — вміст чистого дорогоцінного металу у сплаві, з якого карбуються монети або виготовляються ювелірні вироби. До середини XVI ст. у Німеччині та Нідерландах для визначення проби срібних монет марка поділялась на 16 лотів, лот — на 4 квентхени, а квентхен — на 4 ріхтпфеніги. У романських країнах марка поділялася на 12 деньє, деньє — на 24 грани. З середини XVI ст. у Німеччині для визначення проби золотих монет марка ділилася на 24 карати, карат— на 12 гранів, а для визначення проби срібних монет — на 16 лотів, лот — на 18 гранів. Після прийняття десяткової системи (метричної стопи проб) пробу дорогоцінного металу визначають переважно у тисячних частинах (1000/1000). У наш час застосовуються метрична і каратна системи проб. У дореволюційній Росії та в СРСР до 1927 р. (у 1927 р. була прийнята метрична система проб) використовувалась золотникова система проб. У середньовіччі вміст чистого срібла у гривні (марці) позначали в сплаві кількістю лотів.
Співвідношення між різними системами проб: Проба золота:
Каратна: 24 23 22 21 20 19 18 17 16 15 14 13 12 11 10 9 8 7 б 5 4 3 2 1 Метрична; 1000 968,3 916,6 875 833,3 791 750 708,3 6вв,в 625 583,3 541,6 500 458,3 416,66 375 383,3 291,6 250 208,3 166,6 125 83,3 41,6
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СЛОВНИК НУМІЗМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ“ на сторінці 3. Приємного читання.
