Розділ «Модуль 3. РОЛЬ І МІСЦЕ КРЕДИТУ В СОЦІАЛЬНО- ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОСТОРІ»

Р – рівень цін;

Q – товарна маса (або фізичний обсяг товарообігу, що включається в кінцевий продукт).

Розбіжності у формулах І. Фішера та А. Пігу полягають у тому, що в першій використовується показник швидкості обігу грошової одиниці (V), а в другій – коефіцієнт R, що є оберненим за значенням до показника V, і якщо замінити у формулі А. Пігу коефіцієнт R, то отримаємо формулу І. Фішера.

Подібність двох рівнянь полягає у тому, що І. Фішер ґрунтувався на сталості показників V і Q при аналізі тривалих відрізків часу, а А. Пігу вважав за постійні показники R і Q, тобто обидва економісти підставляли одні й ті самі змінні М і Р і вивели причинність зростання цін (Р) зі зміни грошової маси (М)*200.

*200: { Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : підручник / С.Я. Бори- нець. – 4-те вид., переробл. і доповн. – К.: Знання, 2004. – 409 с.}

Основні аспекти розглянутих проблем узагальнено в табл. 9.1*201.

*201: { Демківський A.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

У дод. Д в табл. Д1 наведені основні характеристики теорій грошей.

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісну теорію, був український економіст М.І. Туган-Барановський.

М.І. Туган-Барановський (1865–1919) – український економіст, уродженець Харківської області, який у 23 роки закінчив курс Харківського університету відразу за двома факультетами: природничим і юридичним.

Однак сферою діяльності М.І. Туган-Барановський обрав політичну економію. У1894 p., опублікувавши роботу "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя", він став першим українським ученим зі світовим ім'ям (книга у 1901 р. перекладена німецькою мовою, а потім і французькою). За цю роботу М.І. Туган-Барановський у 1894 р. був визнаний гідним ступеня магістра Московського університету, а у 1895 р. він стає приват- доцентом Санкт-Петербурзького університету і його приймають у члени Імператорського вільного економічного товариства.

Як представник "легального марксизму" М.І. Туган-Барановський бере участь у редагуванні журналів марксистського напряму, таких як "Нове слово", "Початок", "Світ Божий". У1898 р. вчений видає книгу "Російська фабрика", де розвиває ідеї про розвиток капіталізму в Росії, яка стала основою докторської дисертації, котру він захищає у тому ж році.

У XX ст. М.І. Туган-Барановський відомий як опальний учений, висланий зі столиці за участь у студентських хвилюваннях. У Петербург з дозволу влади він повернувся у 1905 р. У цей період його цікавлять проблеми розвитку кооперативного руху. З 1908 р. він стає членом "Комітету сільських, кредитних і промислових товариств". У 1909 р. М.І. Туган-Барановський почав видавати журнал "Вісник кооперації", а в 1916 р. виходить його робота "Соціальні основи кооперації" та друкується низка робіт про соціалізм, а у 1918р. – одна з найвідоміших – "Соціалізм як позитивне вчення".

До революції роботи М.І. Тугана-Барановського видавалися неодноразово, зокрема його праця "Основи політичної економії", де він найбільш повно виклав свої економічні погляди. Відомою також є його праця "Паперові гроші і метал", опублікована в 1916 р., у якій автор аргументовано подає свої думки щодо монетарних проблем.

М.І. Туган-Барановський писав, що теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є взаємовиключними, а навпаки, доповнюють і підтверджують одна одну*202. Він сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям. Розглядаючи ці питання, вчений довів, що правильно зрозуміла теорія граничної корисності не тільки не спростовує трудової теорії вартості Д. Рікардо і К. Маркса, а й є несподіваним підтвердженням цих економістів вчення про вартість. Як і більшість російських економістів, М.І. Туган-Барановський не обмежився однобічним протиставленням корисності і витрат як двох основних факторів цінності. Вважаючи, що теорія Д. Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, а теорія Менгера – суб'єктивні, вчений намагається довести, що теорія Д. Рікардо не виключає, а лише доповнює теорію граничної корисності.

*202: { Туган-Барановский М.И. Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причина их ценности / М.И. Туган-Барановский // Юрид. вестн. – 1890. – № 10. – 24 с.}

Логіка міркувань М.І. Тугана-Барановського така: "Гранична корисність – корисність останніх одиниць кожного роду продуктів – змінюється залежно від розмірів виробництва. Ми можемо або знижувати, або підвищувати граничну корисність шляхом розширення чи скорочення виробництва. Трудова вартість одиниці продукту, навпаки, є щось об'єктивно дане, яке не залежить від нашої волі. Звідси випливає, що під час складання господарського плану визначальним моментом має бути трудова вартість, а обумовленим – гранична корисність. Якщо трудова вартість продуктів різна, але користь, одержувана в останню одиницю часу, – однакова, то отримуємо висновок, що корисність останніх одиниць вільно відтворених продуктів кожного роду – їх гранична корисність – повинна бути обернено пропорційна відносній кількості цих продуктів в одиницю робочого часу. Інакше кажучи, має бути прямо пропорційна трудовій вартості тих самих продуктів". Отже, на думку М.І. Тугана-Барановського, обидві теорії перебувають у повній гармонії.

Теорія граничної корисності з'ясовує суб'єктивні, а трудова теорія вартості – об'єктивні фактори господарської цінності. Саме М.І. Туган-Барановський обґрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям, яке в економічній літературі називають теоремою М.І. Тугана-Барановського.

Значний внесок був зроблений вченим у теорію розподілу, у якій процес розподілу розглядався як боротьба різних класів за частку в суспільному продукті, зростанні самого продукту, тобто в розвитку виробництва однаково зацікавлені всі класи*203. Цей підхід пізніше отримав розвиток у працях багатьох західних економістів (Й. Шумпетера та ін.).

*203: { Туган-Барановский М.И. Социальная теория распределения / М.И. Туган-Бара- новский. – СПб., 1913. – 114 с.}