Логіка аналізу і перевірки об'єктивного знання: аргумент фальсифікації

Логічні засади аргументації у філософському знанні

По-перше, епістемологічні проблеми джерел математичної достовірності, природи математичних даних і природи математичної доказовості вирішуються, відповідно, за допомогою концепції інтуїції як джерела знання, концепції, згідно з якою, ми можемо інтуїтивно вбачати і бачити математичні об'єкти, які конструюємо, а також концепції, відповідно до якої математичний доказ є послідовним конструюванням, або "конструкцією конструкцій"

По-друге, онтологічні проблеми природи математичних об'єктів і способу їх існування були вирішені Л. Брауером за допомогою доктрини, що має два аспекти: конструктивізм і менталізм. Згідно з менталізмом, усі математичні об'єкти знаходяться у сфері т. зв. "другого світу". Математичні об'єкти є конструкціями людського розуму. Вони існують насамперед як конструкції в людському розумі. Для "інтуїціоніста, – стверджував Л. Брауер, – математичні об'єкти існують в людському розумі, в той час як для формаліста вони існують на папері".

По-третє, методологічні проблеми математичних доказів, для яких найбільшою мірою може бути застосовано принцип фальсифікації у визначенні істинності чи хибності математичних положень. Одних математиків насамперед цікавлять теореми – істинність чи хибність математичних висловлювань, інші цікавляться доказами: питаннями існування доказів тієї чи іншої теореми і специфікою таких доказів. Якщо домінуючим є перший підхід, тоді він пов'язаний з інтересом до відкриття математичних "фактів" і тому з "платонізованою" математичною евристикою. Якщо ж домінує другий підхід, тоді докази є не просто засобами формування впевненості в теоремах про математичні об'єкти, а самостійними математичними об'єктами. Отже, для Л. Брауера стверджувати певну теорему означало стверджувати існування певного доказу для неї, а заперечувати її означало стверджувати існування спростування, тобто доказу її абсурдності. Це безпосередньо призводить до відмови Л. Брауера від закону виключеного третього, до заперечення ним побічних доказів і до тези, що існування може бути доведено лише реальною побудовою математичних об'єктів, що розглядаються, коли вони робляться (стають) "видимими".

Розглянувши і високо оцінивши брауерівську епістемологію за її "антиплатонізм", "ангиформалізм", К. Поппер звертається до її логічної критики, насамперед за її "інтуїціонізм". Філософ вважає, що необхідно відмовлятися від помилкової "філософії інтуїції" як достовірного джерела знання. Свою позицію він аргументує твердженням, що не існує авторитетних джерел знання, і жодне "джерело" не є абсолютно надійним. Все схвалюється як джерело натхнення, стимулювання, включаючи "інтуїцію", особливо якщо вона пропонує нам нові проблеми. Однак немає нічого безсумнівного, і всі ми помиляємося. Стосовно ж "інтуїції", то вона значною мірою є продуктом нашого культурного розвитку і наших успіхів у дискурсивному мисленні. Сказане є справедливим відносно нашої "інтуїції часу", що є способом бачення наших темпоральних відносин і залежить від нашої мови, наших теорій і міфів, включених в мову. У будь-якому разі наша "інтуїція часу" може змінюватися зі зміною наших теорій. Інтуїції І. Ньютона, І. Канта, М. Коперніка відрізняються від інтуїції А. Ейнштейна, і роль часу у фізиці елементарних частинок відрізняється від ролі часу у фізиці твердого тіла, особливо в оптиці. На основі "законів оптики у фізиці не може бути якогось стану світу в певний момент часу". Ця аргументація повинна дати і дійсно дає зовсім інше розуміння інтуїції.

У результаті об'єктом аналізу стає проблема інтуїціоністської епістемології. Якби вона була вірна, то питання про математичну компетенцію не було б проблемним. Оскільки ця проблема існує, то її можна вирішити лише за допомогою істотного використання аргументатиеної функції мови. Зрозуміло, що критичне використання мови не зобов'язує нас використовувати аргументи, заборонені інтуїціоністською філософією математики. Точка зору, яку обстоює К. Поппер, полягає в наступному: якщо допустимість запропонованого інтуїціонізмом математичного конструювання може бути взята під сумнів, – а вона звісно може піддягати сумніву, – то мова стає не просто засобом комунікації, без якої можна в принципі обійтися, вона є необхідною умовою і засобом критичного обговорення, умовою дискусії. Відповідно до цього, вона не являє собою інституціоністську конструкцію, "яка об'єктивна в тому розумінні, що не важливо, який суб'єкт її створює". Насправді, об'єктивність навіть інтуїціоністської математики спирається на критику ЇЇ аргументації (як це має місце у всіх науках). Це означає, що мова є "необхідною як спосіб аргументування, тобто як спосіб критичного об говорения"

Сказане пояснює, чому К. Поппер вважає помилковою епістемологію Л. Брауера, яка, на його думку, є суб'єктивістською. Адже існує процес взаємного обміну між конструюванням, інтуїцією і традицією, і цей процес не враховується. Хоча можна допустити часткову правоту

.Л. Брауера на статус мови. Справа в тому, що хоча "третій світ" (світ науки) і не ідентичний світу лінгвістичних форм, він виникає разом з "аргументативною функцією мови, постаючи її побічним продуктом. Це пояснює, чому, коли наші конструкції стають проблематичними, систематизованими і аксіоматизованими, мова може також стати проблематизованою, і чому формалізація може стати відгалуженням математичного конструювання"

Так само здійснюється аргументована критика онтологічних та методологічних проблем, що засвідчує практичну реалізацію принципу фальсифікації як аргументу у доказі своєї позиції.

Для К. Поппера більш важливою є та теорія, що у контексті доступних на даний момент часу засобів контролю, у т. ч. фальсифікаціонізму, містить "більше інформації, точніше пояснює реальність". Основуючись на цьому, мислитель в якості об'єкта аналізу обирає реалізм, а саме реалізм "здорового глузду". Реалізм – це істотна риса здорового глузду, що розрізняє видимість і реальність. Теза, яку висуває К. Поппер, полягає в тому, що реалізм неможливо ні доказати, ні спростувати. Як і все, що виходить за межі логіки і арифметики, реалізм не доказується, навіть не спростовується. Однак його можна аргументувати, і аргументи за нього явно переважують. Жодний "мисленнєвий досвід і описана подія не можуть розглядатися як ефективне спростування реалізму. В цьому питанні, як і в багатьох інших, немає вирішальних аргументів. Однак є аргументи на користь реалізму".

Аргументи на захист реалізму, які висуває К. Поппер, такі: реалізм є частиною здорового глузду; аргументи проти нього філософські, тому не підлягають фальсифікації; всі теорії природознавчої науки є реалістичними, у тому розумінні, що якщо вони істинні, то і реалізм повинен бути істинним. Це одна із причин виникнення терміну "науковий реалізм"; аргументи від мови: кожне обговорення реалізму, а особливо аргументи проти нього, повинні бути висловлені у мові, що за своєю суттю дескриптивна і аргументативна, а не одіозний опис завжди реалістичний – це завжди опис чогось, що може бути реальним або уявним; заперечення ідеалізму абсурдної теорії є аргументом раціональним; питання про істинність або хибність думок або теорій стає безпредметним, якщо немає жодної реальності. "Я пропоную, – підсумовує К. Поппер, – прийняти реалізм як єдину осмислену гіпотезу – як припущення, якому ще ніколи не було запропоновано осмисленої альтернативи. .. Однак мені здається, що я знаю всі епістемологічні аргументи (вони переважно суб'єктивістські), які пропонувалися у ролі альтернатив реалізму, таких як позитивізм, ідеалізм, феноменалізм, феноменологія тощо, і хоча я не ворог обговорення філософських -ізмів, але вважаю всі філософські аргументи, які (наскільки мені відомо) висувалися на користь перерахованих мною -ізмів, очевидно помилковими... Вони є похідними від помилкової, хоча і заснованої на здоровому глузді теорії пізнання, яка не витримує скільки-небудь серйозної критики".

На доказ існування реальності К. Поппер наводить коментар В. Черчилля до філософії ідеалізму, який також є аргументом на користь реалізму. "Деякі з моїх двоюрідних братів, які мали значну перевагу університетської освіти, – писав В. Черчилль, – мали звичку дратувати мене аргументами на доказ того, що ніщо не має жодного існування, окрім того, що ми про нього думаємо". І далі він продовжує: "Я завжди спирався на наступний аргумент, який я придумав для себе багато років назад... От це велике Сонце, існування якого, схоже, не має жодних інших основ, окрім наших фізичних почуттів. На щастя, існує спосіб зовсім незалежно від наших фізичних почуттів перевірити реальність Сонця... Астрономи передбачають за допомогою математики і чистого розуму, що в певний день по диску Сонця пройде чорна пляма. Ви дивитесь, і ваше почуття зору безпосередньо говорить вам, що ваші розрахунки виправдалися... Я знову рішуче стверджую, що Сонце реальне, і що воно гаряче – насправді гаряче, як пекло, і якщо метафізики в цьому сумніваються, то нехай намагатимуться потрапити туди і подивляться самі".

З точки зору мислителя, наведений аргумент В. Черчилля є не лише обґрунтованою критикою ідеалістичних та суб'єктивістських аргументів, але й найбільш здоровим і найбільш винахідливим доказом проти суб'єктивістської епістемології. Цей аргумент вищою мірою оригінальний, його не може ігнорувати жоден із мислячих філософів.

Постійна увага К. Потера до метафізики та її критика говорить про те, що на відміну від принципу верифікації (верифікованості). критерій фальсифікованості проводить демаркаційну лінію між емпіричними та неемпіричними твердженнями. Сказати, що положення ненаукове, не означає сказати, що воно безглузде. Критерій демаркації покликаний відокремити наукові системи від метафізичних тверджень.

Неопозитивісти намагалися елімінувати затавровану ними метафізику, але і не змогли її уникнути, коли ввели принцип верифікації. Як обійти той факт, що серед метафізичних ідей є ті, що суперечать прогресу науки, так і ті, без яких ані науки, ані прогресу не існувало б. Із психологічної точки зору, на думку К. Поппера, наукове відкриття неможливе без віри в ідеї суто спекулятивного характеру, за усієї їх непроясненості (непрозорості). Ідеї реалізму, універсального порядку, каузальності наскрізь метафізичні, містять "ірраціональні моменти". З психологічної точки зору дослідження не може без них обійтися, а з історичної точки зору часто виникають ситуації, коли ідеї, прописані віками в ареалі метафізики, входили в контакт з наукою і зростались з нею. Серед них "ідеї атомізму, фізичного принципу "першоелемента”, теорія руху Землі, корпускулярна теорія світла та багато інших. Навіть в найпростішій, примітивній формі ці ідеї несли образ світового порядку, ідеї передбачення, причинності тощо". Однак ідеї такого роду досягають наукового статусу лише тоді, коли вони подані у формі, що допускає спростування, коли неможливе емпіричне порівняння її з іншими теоріями.

У "Postscriptum" К. Поппер викладає свою програму метафізичних досліджень: "Атомізм – блискучий приклад неконтрольованої метафізичної теорії, вплив якої на науку переважає множину контрольованих теорій... Остання грандіозна програма Фарадея, Максвелла, де Бройля і Ейнштейна – це спроба зрозуміти світ у термінах неперервності... Кожна з цих метафізичних теорій давала наукову програму, вказуючи напрям адекватних пояснень і покладаючи можливу оцінку глибини теорії".

Отже, з психологічної, історичної та логічної точки зору, сферу істинного не можна ототожнювати зі сферою емпірично контрольованого знання. Хоча, застосовуючи критерій фальсифікаціонізму як аргумент доказу істинності, ми бачимо, що метафізичні теорії, хоча і осмислені, часто є правильними і все ж емпірично неспростованими, так чи інакше можуть бути об'єктом критики. Вони не поза критикою, оскільки існують не ізольовано від інших теорій, а надані у контексті об'єктивно проблематичних ситуацій. Завдання вченого – аргументовано їх вирішувати, доказуючи істинність чи хибність.

Таким чином, у процесі пошуку достовірного знання постпозитивізм в особі К. Поппера стверджує головне призначення науки – побудову теорій і усвідомлення на їх основі принципів буття і розвитку світу. Теорія складається з універсальних положень і висловлювань, від яких через дедукцію здійснюється перехід до сингулярних висловлювань. У цій ситуації одразу стає очевидною асиметрія між верифікацією та фальсифікацією. На відміну від критерію верифікації, фальсифікація співвідноситься з сингулярними і універсальними висловлюваннями. Критерій фальсифікації як аргумент для перевірки достовірності знання виявляється ширшим за критерій верифікації. Теорія не лише верифікується, а також і фальсифікується. Демаркація між наукою і ненаукою можлива, причому насамперед завдяки фальсифікації.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Комаха Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Логіка аналізу і перевірки об'єктивного знання: аргумент фальсифікації“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Логіка філософського доказу в період становлення системи аргументації

  • Антична думка в пошуках "Істини" і "Блага"

  • Докази буття Бога в теоцентризмі: логіка і метафізика

  • "Універсальний сумнів" картезіанства як основа раціональної аргументації

  • Розділ 2. Проблеми пізнання та істини в аргументах "логічного позитивізму"

  • Система доказовості в аналітичній філософії

  • Антиметафізика неопозитивістської інтерпретації істини: аргумент верифікації

  • Логіка аналізу і перевірки об'єктивного знання: аргумент фальсифікації
  • Розділ 3. Теорія аргументації в контекстах смислоутворення

  • Основні параметри смислу як аргументу пізнання і життєдіяльності

  • Рефлексія і достовірне знання: від методу до аргументу

  • Принцип довіри до суб'єкта пізнання: аргументи "pro" і "contra"

  • Розділ 4. Логіка аргументації в метаметодологіях "філософії науки"

  • Методологічні образи науки в аргументах постпозитивізму

  • "Спонтанна" аргументація в "анархічній епістемології"

  • Аргументація достовірного знання в "прагматичному аналітизмі"

  • Розділ 5. Дискурс аргументації в сучасній філософії: праксеологічний аспект

  • Аргумент "апріорного" в "концептуальному прагматизмі"

  • Креативи логіки сучасного мислення в аргументах "риторики економіки"

  • Деконструкція "онтологічного аргументу": логіка, економіка, етика

  • Заключне слово