Система доказовості в аналітичній філософії

Логічні засади аргументації у філософському знанні

У цьому аспекті потрібно звернути увагу на відмінність метафізичного смислу мови (слів) до її повсякденного використання, оскільки мова становить частину нашої природної історії (так само як ходити, їсти, пити, грати). Смисл (значення) слова – це його використання в мові. "Не шукайте смисл, шукайте використання, – писав Л. Вітгенштейн. – Те, що даю, це морфологія висловлювання у використанні. Я доводжу, що у всякого висловлювання є функції, про які ви і не підозрювали. У філософії ми змушені поводитись з поняттям певним способом. Я пропоную винайти інші способи його використання. Я висуваю можливості, про які ви ніколи і не думали. Думаєте, що є одна, максимум дві можливості. Я пропоную вам подумати про інші. До того ж, я доводжу абсурдність очікування, що поняття пристосовується до таких тісних можливостей. Я звільняю вас, таким чином, від ментальних судом, щоб ви змогли оглянути простір використання слів і висловлювань і описати різні типи використання".

Естафету логічного аналізу продовжують Р. Карнап, А. Тарський, М. Шлік та інші представники Віденського гуртка. З точки зору М. Шліка, смисл речення або положення полягає в тому, що воно еерифікується. Однак верифікувати можна лише доведені висловлювання про емпіричні факти. Тому висловлювання про те, що в принципі не може бути сприйнято органами чуттів, позбавлене будь-якого смислу, оскільки не може бути наочно, конкретно доведено, адже для доказу його істинності чи хибності не можна дібрати потрібні аргументи. Отже, наукові та метафізичні положення, висловлювання чітко відрізняються одне від одного як осмислені та безглузді. Це повертає нас до ідей "старого емпіризму", з точки зору якого метафізика неможлива, оскільки неможливо вирішити її питання. Однак не існує жодних питань в тому розумінні, що на них в принципі неможливо відповісти, зазначає М. Шлік. Звісно можуть бути питання, на які практично неможливо відповісти внаслідок відсутності стосовно них будь-яких аргументів: яка географія зворотного боку Місяця? Що робив Платон у свій 50-й день народження? Подібні питання можуть залишатися без відповіді тимчасово, або навіть завжди. Однак це не означає, що вони принципово, тобто логічно, не допускають жодних аргументів для відповіді. Неважко уявити умови, за яких відповіді на такі питання були б істинними висловлюваннями. Якщо ж це неможливо, тоді питання не має смислу. Оскільки смисл речення або теоретичного положення визначається його принциповою верифікованістю, остільки питання завдяки відповідям на них розділяються на осмисленні і безглузді. "Неможливо надати смисл питанням, які в принципі не допускають відповіді, оскільки такі питання ніколи не можуть стати осмисленими". Отже, питання, якими наука і філософія займаються з часу свого виникнення, завдяки ретельній аргументації, логічному аналізу і обґрунтуванню, можна подати як осмислені. Якщо ж цього зробити неможливо, то і ставити їх не має смислу.

Визначення смислу через верифікацію має ще один аспект, на який звертають увагу представники Віденського гуртка. Смислом володіють лише емпіричні речення і положення, оскільки завдяки аргументації їхнього змісту вони можуть верифікуватися. Математичні ж і логічні речення та положення "пусті" за своїм смислом. Легко зрозуміти, що смисл ототожнюється із фактично доведеним змістом. Математичні та логічні речення нічого не говорять про факти, вони не є знанням про них, а являють собою правила. Математичні положення є правилами вживання, використання знаків, а сама математика розглядається як чистий розрахунок; логічні ж правила є умовою перетворення одних речень в інші. "Арифметичні правила, – писав М. Шлік, – носять тавтологічний характер, вони не виражають якого-небудь знання. Те ж саме знання істинне для всіх логічних правил". Навіть положення логіки науки, як і положення логіки, є пустими за змістом без належної аргументації.

Із цих міркувань радикальні наслідки вивів Л. Вітгенштейн. "Мої положення слугують проясненню: той, хто зрозуміє мене, піднявшись з їх допомогою – по ним – над ними, у підсумку визнає, що вони безглузді". Положення і пропозиції науки є лише вказівками, орієнтирами, що спрямовують погляд на те, що показує саме мова. І як такі без належної, обґрунтованої аргументації вони позбавлені смислу.

Ця ситуація мала надзвичайно важливе значення для розвитку логічного аналізу, зокрема через систему аргументації. "Завдання уточнення невизначеного або не достатньо точного поняття, що використовується в повсякденному житті або використання на більш ранній стадії наукового або логічного розвитку, або, скоріше, задача заміщення його знову вибудованим більш точним поняттям, належить до числа найбільш важливих завдань логічного аналізу і логічної побудови", – проголошував Р. Карнап.

Продуктивним засобом визначення сутності мови вважається аналітичний апарат символічної логіки, завдяки якому здійснюється переведення змістовних фрагментів знання на штучну формалізовану мову. "... Ми пов'язуємо логічний аналіз не з реальним мисленням, а з мисленням у формі його раціональної реконструкції, – пояснює Г. Рейхенбах. – Не може бути жодного сумніву в тому, що ця реконструкція стосується мовної форми, тому логіка так тісно пов'язана з мовою. Лише будучи втіленими у мовну форму, мисленнєві процеси здобувають точність, яка робить їх доступними для логічного дослідження. Тому логічна значущість є властивістю мовних форм. Подібний підхід підводить до розуміння того, що логіка є аналіз мови і що термін “логічні закони” потрібно замінити терміном “правила мови”". Останні мають більше простору для аргументації тих чи інших положень науки і філософії.

Розвиток логіки відкрив простір широкого і ретельного дослідження механізмів аргументації мови науки. Вказані дослідження спираються на розвиток символічної логіки з її методом формалізації, що забезпечує можливість точного, аргументованого логічного аналізу окремих фрагментів, і цілісних систем наукового знання. Логічний аналіз виступає метанауковим дослідженням, завдання якого полягає не в дослідженні самих об'єктів і отриманні нових істин, а в уточненні, проясненні смислу слів, речень і положень, що складають знання. Так, Б. Рассел висунув розгорнуту теорію логічного аналізу як методу переведення знання на більш точну мову. Вчення про аналіз було логічною концепцією, що стала базою побудови більш широкої філософської доктрини, певного виду філософії, яка нібито обґрунтовує процес аналізу. Свою філософію Б. Рассел безпосередньо засновує на своїй логіці. "Я вважаю, – писав мислитель, – що логіка фундаментальна для філософії і що школи потрібно характеризувати за їхньою логікою, аніж за їхньою метафізикою".

Отже, на зміну попередньому уявленню про філософський нейтралітет формальної логіки Б. Рассел пропонує її філософську активність і доводить основоположну роль логіки для філософії. Нерозривно пов'язавши свої логічні дослідження з пошуком нової філософської основи логіки, Б. Рассел, на відміну від Г. Фреге, витлумачив "клас" як символічну функцію, просту скорочену назву певної "групи одиничностей". Він поставив завдання усунути незалежні абстрактні сутності та довести, що вони зводяться до мовних назв та їхніх комбінацій. "Теорія типів", "неповні символи", "аксіома зведеності" – усе це були спроби усунути абстракції, що становлять "основу "метафізики” платонівського типу".

Тісно взаємопов'язаними з філософією виявилися спеціальні логічні проблеми, якими займався Б. Рассел, зокрема проблема "існування", що потребує логічного уточнення. У процесі прояснення цієї проблеми як уточнюючий логічний апарат було застосовано апарат квантифікації та теорії опису, що стали основою нової доказової бази і системи аргументації. У результаті такого аналізу предмет, якому приписується "не існування", більше не постає суб'єктом речення, а його назва, яка має вид імені реального предмета, усувається. Замість означення предмета через його назву він фіксується через опис його властивостей. У ролі суб'єкта використовують перемінну, а попередній суб'єкт розкладається на властивості – деструктивні визначення певного х. Тоді предметом заперечення стає не існування предмету, а сумісність певних властивостей. У результаті такої аргументації "існування" постає не предикатом, а перетворюється на "оператора значення певної перемінної".

Займаючись вивченням логічного аспекту проблеми "існування", Б. Рассел і його послідовники (М Шлік, Р. Карнап та ін.) прагнули знайти точні аргументи для пояснення і вираження відповідних висловлювань. Ними було зроблено низку філософських висновків у контексті позитивізму. Найважливіший з них заперечує можливість вживати у якості предиката "існування взагалі", що (висловлювання) зникає у процесі аналізу і набуває смислу лише в пропозиціональних функціях в поєднанні з конкретними якостями об'єкта. Філософський підтекст має також "теорія описувань", що дала зручний логічний апарат переведення в більш ясну форму речень і висловлювань з неуточненим змістом. Расселівський аналіз пропонує перейти від розгляду предметів до розгляду їхніх властивостей як таких, що мають відношення до певного X. Метод дескриптивних визначень виступає за такого аналізу в поєднанні з апаратом квантифікації, тобто з використанням кількісних операторів подібно "для деяких х", "лише для 1 х" тощо. Це був не лише досить продуктивний апарат логічного аналізу, але й спосіб логічної аргументації доцільності та продуктивності такого аналізу. Отже, свої теоретичні дослідження Б. Рассел не обмежив вирішенням спеціальних логічних труднощів. Він оголосив його універсальним методом, що має філософську значущість. При цьому Б. Рассел вважає логічний аналіз не одним із можливих, а єдиним продуктивним способом вирішення філософських проблем, оскільки "кожна дійсно філософська проблема – це проблема аналізу".

Якщо поставити проблему істинності чи хибності дефініцій (визначень), то аналіз показує наступне: якщо використовувати аргументи "проти", то речення (положення), яке є істинним або хибним, необхідним або випадковим, складається із визначення (definiens), і вислову (речення), що визначається (definiendum), його частини (definiens u definiendum) не постають в обов'язковому порядку істинними або хибними. Якби вони такими були, то у реченні "Людина – розумна істота", поняття "людина" як вислів, що визначається, і "розумна істота" як вислів, що визначає, мали б бути істинними або хибними. Тобто визначення, будучи лише частиною таких суджень, не істинні і не хибні. Причина в тому, що якби не було людей, то це речення було б хибним (обманом).

У визначенні ми даємо смисл нововведеному знаку (виразу, вислову, що визначається, або definitium). З точки зору Р. Карнапа, щоб "визначити новий знак на основі попередніх знаків, повинні ввести цей повний знак таким чином, щоб його смисл уточнювався з точки зору попередніх знаків". Відповідно визначення – не речення, але оскільки лише речення можуть бути названі істинними або хибними, ми не можемо говорити про істинні або хибні визначення.

Так, Б. Рассел і А. Вайтхед вважають, що всі визначення зайві і не формують частину даної системи. "Теоретично не обов'язково давати визначення: ми могли завжди використовувати вираз, що визначає замість нього, і, таким чином, повністю не використовувати вираз, який визначається. Разом з тим, хоча ми застосовуємо визначення і не визначаємо "визначення”, все ж визначення не виникає серед наших простих ідей, оскільки визначення не є частиною нашого предмета і не є, строго кажучи, простими типографськими труднощами. На практиці, якщо не введені визначення, то наша система стане громіздкою; але теоретично всі визначення є зайвими". Згідно з цим твердженням, визначення не можуть бути істинними або хибними реченнями (положеннями) цієї системи.

Якщо брати аргументи "за", то всі вирази, що стверджують або заперечують що-небудь – це речення (положення), які істинні або хибні, і навпаки. Усі вирази, що вказують на зв'язок між поняттями (позитивна частина), і пояснення чи кореспонденції понять (комплекс всіх точок, які рівновіддалені від однієї точки), і які є визначеннями або частинами визначень, не являють собою вирази, що стверджують щось, а отже, також не є істинними або хибними. Проте, якщо ми розглядаємо ці вирази з точки зору суджень, які маються на увазі, то ми можемо говорити про те, що вони щось стверджують або заперечують. Отже, "ми можемо назвати всі судження істинними або хибними".

Відповідь на аргументи "за" і "проти" стосовно сутності "визначення" пропонує К. Поппер, завдяки включенню фактору креативності: "У всіх випадках креативність визначення може бути елімінована за допомогою долучення до наших аксіом вимоги про існування елемента, який має такі ж властивості, що і елемент, створений попереднім креативний визначенням. Це спостереження проливає світло на всю проблему креативності: визначення креативне, якщо в додаток до функції скорочення воно також несе функцію екзистенціальної аксіоми". Існування сутності в таких визначеннях можна розглядати двозначно. По-перше, воно може означати несуперечливість; положення, яке стверджує існування певно сутності, не є логічно хибним. По-друге, воно може означати реальне існування; такі визначення відносно оцінки системи істинні або хибні.

Отже, аргументація "за" і "проти" дозволяє більш поглиблено показати аналітичні можливості логічного аналізу, зокрема відносно філософії. Так, Л. Вітгенштейн услід за Б. Расселом вважає, що "філософія є доктриною логічної форми наукових положень", а результат філософії є "досягнутою ясністю висловлювань". Справу філософії Л. Вітгенштейн вбачає в логічному проясненні пізнавального змісту наукового знання через уточнення його мовної форми. Мислитель доводить, що філософія є діяльністю за формального прояснення вже отриманого знання. Логічний аналіз не додає нічого нового до змісту знання, а зводиться до більш чітких, зрозумілих положень. Результатом аналізу повинно стати точне і визначене знання, що ясно виражає свій смисл. У межах аналітичної філософії виникло ще одне питання: яким є предмет аналізу – фраза, пропозиція, поняття, слово? Яка процедура аналізу і на основі яких критеріїв оцінювати результати? Представники Кембриджської школи філософії аргументують свої позиції стосовно аналізу в цілому. Так, Дж. Віздом доводить, що аналіз відкриває нові горизонти, вони ставлять нові проблеми, які генерують інші. До філософських "глухих кутів" потрібно ставитися так, як до аналогічних ситуацій ставляться у психоаналізі: лікування – це діагноз, а діагноз – повний опис симптомів. Дж. Мур доводив, що багатьох філософських невизначеностей можна було б уникнути, якщо спочатку проаналізувати питання, відповіді на які породжують такі утруднення і турботи.

В Оксфорді представниками аналітичної філософії були Г. Райл і Дж. Остін. Знавець Платона і Арістотеля, Г. Райл пройшов через захоплення Е. Гуссерлем і неопозитивізмом. У низці статей довоєнного періоду він дає опис фраз, "граматична форма" яких не відповідає логічній структурі фактів, що і дає початок ангиноміям і паралогізмам. У праці "Категорії" Г. Райл стверджує, що завдання філософа полягає в превентивній корекції логічних помилок, так званих "категоріальних помилок", по причині яких одне поняття входить в сферу категорії, до якої заздалегідь не належить, хоча і схоже за граматичною формою. У праці "Філософські аргументи" він показав, що логічна структура власне філософського типу аргументації відтворює reduction ad absurdum (зведення до абсурду). Значну увагу автор приділяє аналізу логічного потенціалу понять, що "виступає основою філософської аргументації".

Дослідження Дж. Остіна характеризуються інтересом до буденної (повсякденної) мови. У ній фігурують висловлювання із найрізноманітнішими функціями. Найпершим предметом вивчення є не речення, а поведінка людини у мовних ситуаціях. Отже, твердження – це здійснення дій, тобто актів, серед яких виділяються три типи: "локутивний, іллокутивний, перлокутивний". Локутивний акт констатує ту чи іншу ситуацію; іллокутивний акт (сила, дія, питання, молитва, інформація, команда тощо) формує певну "перлокутивну" (передбачену) ситуацію і провокує досягнення певного результату на основі аргументації своєї поведінки і позиції. Кожний мовний акт виступає як єдність локутивного, іллокутивного і перлокутивного аспектів, що виконують роль своєрідних аргументів.

Таким чином, аналітична філософія відкриває нові перспективи для доказу нового знання у контексті логічного аналізу. Аналітичне розуміння філософії передбачає, що в пізнанні є лише два типи питань і відповідей на них: фактичні або емпіричні та формально аналітичні. Перші становлять компетенцію конкретних наук і вирішуються зверненням до досвіду. Другі вирішуються методами математики і логіки. У своєму розгортанні аргументованої критики метафізики аналітична критика створює філософію логічного аналізу і філософію лінгвістичного аналізу. Вибудована на їхній основі аргументація та доказова база призвели до відмови від математико-логічних моделей на користь лінгвістичного аналізу різноманітних вживань мови.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Комаха Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Система доказовості в аналітичній філософії“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Логіка філософського доказу в період становлення системи аргументації

  • Антична думка в пошуках "Істини" і "Блага"

  • Докази буття Бога в теоцентризмі: логіка і метафізика

  • "Універсальний сумнів" картезіанства як основа раціональної аргументації

  • Розділ 2. Проблеми пізнання та істини в аргументах "логічного позитивізму"

  • Система доказовості в аналітичній філософії
  • Антиметафізика неопозитивістської інтерпретації істини: аргумент верифікації

  • Логіка аналізу і перевірки об'єктивного знання: аргумент фальсифікації

  • Розділ 3. Теорія аргументації в контекстах смислоутворення

  • Основні параметри смислу як аргументу пізнання і життєдіяльності

  • Рефлексія і достовірне знання: від методу до аргументу

  • Принцип довіри до суб'єкта пізнання: аргументи "pro" і "contra"

  • Розділ 4. Логіка аргументації в метаметодологіях "філософії науки"

  • Методологічні образи науки в аргументах постпозитивізму

  • "Спонтанна" аргументація в "анархічній епістемології"

  • Аргументація достовірного знання в "прагматичному аналітизмі"

  • Розділ 5. Дискурс аргументації в сучасній філософії: праксеологічний аспект

  • Аргумент "апріорного" в "концептуальному прагматизмі"

  • Креативи логіки сучасного мислення в аргументах "риторики економіки"

  • Деконструкція "онтологічного аргументу": логіка, економіка, етика

  • Заключне слово