Вступ

Логічні засади аргументації у філософському знанні

Основне завдання логіки – це каталогізація правильних аргументів (правильних форм міркувань). Відома з часів античності система таких аргументів називається процесом дедукції (від латин, deductio – виведення). Це рух думки "від загального до одиничного або окремого", коли початком (засновками) міркування (умовиводу) є ті чи інші основоположні істини (аксіоми, постулати, норми моралі, права тощо), що мають характер загальних тверджень ("загальне"), а його закінченням – логічні наслідки із посилок, теореми ("окреме", "одиничне"). Перший набір дедуктивних аргументів в історії було сформовано представниками силогістики – теорії логічного виведення Арістотеля. З часом, у зв'язку з її розвитком, виникає логіка висловлювань, контури якої було започатковано в школі стоїків. Поняття аргументації може розглядатися паралельно дедуктивному руху мислення – індукції (від латин, inductio – наведення), у якій розвиток думки проходив від "окремого, одиничного" до "загального". Цей процес став предметом особливої теорії, названої "індуктивною логікою"

Отже, в змісті аргументації може перебувати все, про що індивіди думають в процесі інтелектуального спілкування: як вони описували дискурс і які раціональні засоби та системи винаходили, коли міркували про мову і процеси комунікації.

На формування та становлення аргументації вплинув розвиток логіки. Зведена до доказу, аргументація втратила кредит довіри з боку строгої науки, а зберегла лише статус інтелектуальної надбудови над дискурсом. Хоча варто зауважити, що проблема "загальнозначущостї" в строгому смислі вирішується лише там, де можлива мова про логічний доказ. Взята в більш широкому контексті, аргументація не завжди відповідає умовам "примусової строгості" такого доказу. Загалом законність аргументації "є питанням рівня: він більш або менш сильний, – вказує Р. Бланше. – Ось чому він ніколи не виступає замкненим: завжди можна досягнути його посилення, добираючи потрібні аргументи". Але в цьому випадку ми змушені слідувати законам логіки, підбираючи аргументи так, щоб вони узгоджувалися між собою.

В останні десятиліття ставлення до значення і ролі аргументації дещо змінилося. Теорія аргументації знову стає актуальною, зокрема в якості методології переконання. Аргументація покликана переконувати, а не примушувати погоджуватися з тезою чи твердженням. При цьому цілком закономірно, що теорія аргументації, окрім логічно законних форм міркування, досліджує і охоплює своїм аналізом також всі мисленнєві форми і феномени, які використовуються або можуть бути задіяні de facto з метою переконання. Цей момент активно реалізовано в запропонованій роботі.

Аргументацію потрібно розуміти як обґрунтування тих чи інших думок і дій, спосіб переконання через залучення значущих аргументів з метою їх захисту, спонукання до певної думки про них, визнання або роз'яснення. У такому розумінні аргументація завжди є діалогічною і ширшою за логічний доказу, який є монологічним. Аргументація асимілює не лише логіку ("техніку мислення"), але й мистецтво підкорювати думку, почуття і волю індивіда ("техніку переконання"), Іншими словами, правильний логічний висновок, його обов'язковість та загальнозначущість зумовлені взаємозв'язком суджень, згідно з правилами виведення. Якщо ж при цьому "має місце переконаність в істинності посилань та аксіом, то логічний висновок стає логічним доказом, тобто найбільш сильним варіантом аргументації".

Разом з доказом і аргументацією визначальним для теорії аргументації є поняття обґрунтування. З нього, починаючи з часів античності, походить вся множина філософських ідей і супроводжуючих їх теоретичних та логічних аргументів про основи буття та пізнання. Лише значно пізніше, коли виникла окрема методологія науки з її вимогою логічних засобів, стверджується право на доказ. Обґрунтування і доказ стають головними складовими аргументації – обґрунтування обов'язковим, а доказ бажаним. Іноді їх навіть не розрізняють, що особливо помітно в гуманітарній сфері знання з об'ємно невизначений поняттям доказу. Однак обґрунтування є необхідним у будь-якій важливій аргументації, а доказ – це лише достатня (але не необхідна) умова цього моменту мислення.

Усі багатоманітні способи обґрунтування поділяються на абсолютні та порівняльні. Перше передбачає приведення переконливих, тобто достатніх аргументів, на основі повинно бути прийнято обґрунтоване положення. Друге постає системою переконливих доказів на підтримку тези, що краще застосовувати положення, яке обґрунтовується, ніж те, яке йому протиставляється. Структура абсолютного обґрунтування: "А повинно бути прийнято в силу С". Структура порівняльного обґрунтування: "Краще прийняти А, ніж прийняти В, у силу С". Порівняльне обґрунтування називають раціоналізацією: в умовах, коли абсолютне обґрунтування є недосяжним, порівняльне обґрунтування постає істотним кроком в удосконаленні знання, у наближенні його до "стандартів раціональності", а отже, істинності.

Цілком логічно можна допустити, що абсолютне і порівняльне обґрунтування (обґрунтування і раціоналізація) загалом не зводяться один до одного, хоча часто доповнюють. Вимоги обґрунтованості та раціональності знання відіграють провідну роль як в системі теоретичного і практичного мислення, так і в сфері аргументації. У цих вимогах перехрещуються і концентруються всі інші теми епістемології, у результаті чого можна сказати, що обґрунтованість і раціональність є синонімами здатності осягнути завдяки розуму реальність і зробити висновки, що стосуються практичної діяльності. "Без таких вимог, – вказує О. А. Івін, – аргументація втрачає одну зі своїх істотних властивостей: вона перестає апелювати до розуму тих, хто її сприймає, до їхньої здатності раціонально оцінювати аргументи, які приводяться, і на основі такої оцінки приймати їх або відкидати".

Для розуміння сутності аргументації важливо враховувати, що обґрунтування може бути (і зазвичай буває) слабкішим, аніж доказ. Від обґрунтування вимагається переконаність, а вона ніколи не буває абсолютною. Криза основ математики або іншої науки (яка цілком є закономірною в процесі їх розвитку), не вирішується одразу. Але не через недостатність аргументів, а в зв'язку з відносністю і конвенціональністю можливих для подолання кризи обґрунтувань. Суб'єктивний момент вибору аргументів у цій ситуації залишається неусувним. Вводячи ментальний вимір у тему аргументації та обґрунтування, закономірно зробити висновок, що обґрунтування як "інтелектуальне завдання" – це зворотний бік відкриття, коли чітко усвідомлюється, що "прийняти" ще не означає "зрозуміти", причому зрозуміти так, щоб стала очевидною "суть справи", – підсумовують І. А. Герасимова і Μ. М. Новосьолов. Вони зазначають, що цій темі важливого значення надавав Б. Паскаль, який писав, що спочатку "відчуває серце", а вже потім "доводить розум", оскільки "саме серцем ми пізнаємо нагальні поняття, і даремно розум, до того ж непричетний, намагається їх спростувати".

Із філософської позиції обґрунтування – це певний критичний хід міркувань стосовно певного предмету чи явища. Зазвичай ми вимагаємо логічної ясності від даних міркувань, хоча іноді прагнемо переконувати, основуючись на аргументах, які застосовуються без тактики, стратегії або чітко визначеної логіки. Однак, у кожному випадку "обґрунтування зумовлює належну аргументацію для пояснення будь-чого: буття, пізнання, мислення, діяльності тощо. У цьому розумінні обґрунтуванням рівносильно є і вказані причини, і індукція, і логічній висновок". При цьому необхідно розрізняти емпіричні та теоретичні аргументи обґрунтування. їх еклектичне змішування загрожує втратою строгості в міркуваннях або побудові наукової концепції.

Теорія аргументації, як напрям, який підтримує традиції арістотелівської та сучасної логіки, риторики, філософії, незважаючи на "дух традицій", все ж перебуває в подальшому процесі розвитку і становлення. Це зумовлено тектонічними змінами у соціокультурні й ситуації, які підвищують відповідальність за долю планети, удосконаленням демократичних форм правління, досягненням консенсусу у вирішенні політичних, економічних, екологічних та інших глобальних проблем. Ствердження інформаційного суспільства викликало до життя нові форми та рівні спілкування, що "виокремило мислення як цінності, яку потрібно удосконалювати і розвивати". Вищесказане вимагає розроблення нових концепцій і способів аргументації для вирішення актуальних проблем сучасності, як в науці, філософії, логіці, так і в практичному житті.

Серед факторів соціального життя, які мають вплив на оновлення системи мислення і діалогу, що актуалізує потребу в теорії та практиці аргументації, варто виокремити такі: масовість комунікацій та інтенсифікація ділового і культурного обміну; комунікативно-інформаційні технології; інформаційні війни; глобалізація і пов'язані з нею суперечності; плюралізм культурних традицій та їхній синтез у взаємодії соціокультурних систем; проблеми міжкультурних і цивілізаційних комунікацій; диференціація наук і пошуки інтегративних способів пізнання і мов спілкування; індивідуалізація життя людини і проблеми діалогу світоглядів, дотичність різних картин світу, когнітивних стилів тощо.

У такій ситуації сучасні дослідження з аргументації є принципово міждисциплінарними. Окрім того, досить часто аргументація у ролі складової частини входить в більш обширні дослідницькі програми з власними цілями і задачами. Наприклад, це система логічних, філософських, мовних, психологічних дисциплін, а також юриспруденції та культурології. Також проблема аргументації вивчається і застосовується в прикладних дослідженнях: когнітивні моделі аргументації на основі штучного інтелекту; менеджмент; моделі політичного мислення; ділове спілкування; теорія прийняття рішень; теорія масових комунікацій; психотерапія.

Теорія аргументації належить до системи логічних дисциплін, тому її проблематика засновується на логічній методології. У контексті логічної традиції увага в ній акцентується на аргументації, що виступає інтелектуальною процедурою (доказ в широкому смислі слова), і обґрунтуванні. Теорія аргументації як логічна дисципліна увібрала в себе досягнення логічної методології. Потрібно зазначити, що предметом сучасної риторики також є аргументація, що мислиться певним аспектом мовно-словесної творчості. Хоча предмети теорії аргументації в логічному і риторичному контекстах мають багато спільного, проте їх відрізняють способи пізнання, методологія і понятійна систематизація.

Сучасні концепції аргументації, хоча і виникають в просторі міждисциплінарного підходу, але реалізують системний підхід до аргументації. У межах виявлення теоретичної та практичної сутності аргументації можна виокремити важливі напрями її дослідження, що більшою чи меншою мірою пов'язані з предметом логіки та логічним мисленням. Так, філософсько-методологічний підхід до аргументації (А. П. Алексеев, А. А. Крушанов) використовує фундаментальні категорії пізнання і спілкування для дослідження природи феномену аргументації, проблему свободи в аргументаційному діалозі, питання співмірності аргументації з раціональним розумінням. Значна увага приділяється виявленню філософської природи аргументації, ролі дискусії в науці. Загальні характеристики аргументу і системи аргументації здійснюють у своїх працях з логіки В. Ф. Асмус, В. А. Бочаров, В. Н. Брюшткін, Μ. І. Кандаков, Г. К. Гемпель, Г. Кюнг, Є. Д. Смірнова та інші. Аргументацію як предмет неформальної логіки і риторики досліджує А. П. Політюк.

У межах логіко-методологічного і логіко-прагматичного підходів проводиться вивчення логічних основ аргументації в науковому пізнанні та прагматичних комунікативних взаємодіях (О. А. Івін, А. Є. Конверсъкгш, В. Б. Родос, Г. І. Рузавін, І. В. Хоменко, А. А. Старченко та ін.). Також отримали визнання праці фінського філософа-аналітика Я. Хінтіккі з питань стратегій "діалогових ігор". Обширні дослідження з вивчення раціональних аспектів діалогу проводить бельгійська школа "прагма-діалектичної аргументації".

Якщо логіко-семіотичний підхід зосереджує свою увагу на методах "знакового аналізу аргументації", то логічна герменевтика намагається об'єднати принципи символічної логіки з герменевтичними принципами пізнання і значною мірою спирається на "ідеї некласичних логік". Логічна інтерпретація філософських систем, вивчення проблем філософських суперечностей становлять предмет вивчення аргументації у польській школі логіків. У працях з формально-логічного моделювання аргументації використовуються математичні методи (насамперед за побудови аргументативних моделей). Спираючись на основні положення Я. Лукасевича, який виступав в опозиції до логічного детермінізму, польський логік С. Яськовськиіі сформулював умови для дискусійної імплікації та дискусійної еквівалентності, створивши першу двозначну модальну логіку дискусій. Згідно з її результатами, у логічних системах поняття аргументації уточнюється відповідно до замислу дослідника. Іакож заслуговують на увагу моделі аргументаціиних стратегій, розроблені на основі "правдоподібних висновків".

Актуальний у сучасній філософській методології та науковій епістемології когнітивний підхід до вивчення аргументації реалізується за різними напрямами. По-перше, у когнітивному підході на основі штучного інтелекту вибудовуються формальні моделі аргументації із залученням "ідей логіки до комп'ютерної лінгвістики". По-друге, вивчення аргументації у межах еволюційної та когнітивної епістемології здійснюється через осмислення її феноменів у процесі еволюції за допомогою тих форм мислення, що існують і розвиваються. В еволюційно-когнітивних дослідженнях широко використовуються ідеї теоретико-інформаційного підходу. Варто зазначити, що особлива увага приділяється знаково-символічному представництву мислення, його творчим стратегіям тощо. По-третє, культурологічний підхід до аргументації передбачає вивчення стилів і способів мислення, питання про коректні-некоректні методи аргументації, способів діалогу в національно-культурних традиціях. Важливим тут є порівняльний аналіз західних і східних ментальних стратегій. По-четверте, синергетичний підхід до аргументації зосереджує свою увагу на процесах нестабільності, спрямовуючи дослідження на логіко-методологічні основи їх вивчення.

Значний обсяг наукових робіт, що демонструє увагу до проблеми аргументації у логіці та філософії, надає можливість запропонувати структуру теорії аргументації, що систематизована на основі логічної методології. Насамперед це методологічні проблеми аргументації, серед яких: структура доказу і аргументації та вимоги до них; аргументація та контраргументація; несуперечливість і сумісність концептуальних систем; постановка, оцінка, аналіз і вирішення проблем. Логічні основи аргументації охоплюють: вчення про поняття (кількісний і якісний аналіз понять); вчення про класифікацію та інші способи пізнання; вчення про визначення; процедури питання-відповіді в системі аргументації; теорію виведення і некласичні логіки в додатках до аргументації (аналіз модальних, тимчасових, епістемних, нормативних контекстів і типів доказів; стратегії багатозначних, паранесуперечливих і релевантних логік в аргументації); логічний аналіз антиномій і парадоксів. Логічні основи наукової аргументації охоплюють пояснення, розуміння, прогнозування, конструювання, моделювання. До аргументативного діалогу належать принципи, способи і типи аргументів у діалозі (загальному, діалектичному, полемічному, управлінському тощо); логіко- семіотичний аналіз комунікативної аргументації; когнітивні стилі в аргументативному діалозі. Окреме місце займає логічна герменевтика, до якої належать структура і способи творення текстів (наукових, художніх, сакральних). У прикладних дослідженнях аргументація передбачає моделювання соціальних комунікацій, політичного мислення, прийнят тя рішень тощо.

Важливе місце у теорії аргументації займають поняття доказу в широкому розумінні слова (або аргументації) та обґрунтування. До останнього належать: емпіричне, теоретичне, контекстуальне обґрунтування, а також абсолютне і порівняльне, що співвідносяться з аргументацією як засіб і мета. Способи обґрунтування в сукупності становлять ядро всіх багатоманітних прийомів аргументації, але не вичерпують останніх. Способи аргументації можуть і майже завжди є більш багатими і більш актуальними, ніж прийоми обґрунтування. Це зумовлено тим, що аргументація може бути ціннісною, а також має можливість проявляти себе в критичному мисленні. Ціннісний вимір аргументації зумовлений переоцінкою цілей і засобів життєдіяльності, що активізує процеси розвитку сучасної теорії пізнання та гуманітарної науки загалом. Ціннісні характеристики і оцінки наразі є атрибутом процесу аргументації

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Комаха Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вступ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Логіка філософського доказу в період становлення системи аргументації

  • Антична думка в пошуках "Істини" і "Блага"

  • Докази буття Бога в теоцентризмі: логіка і метафізика

  • "Універсальний сумнів" картезіанства як основа раціональної аргументації

  • Розділ 2. Проблеми пізнання та істини в аргументах "логічного позитивізму"

  • Система доказовості в аналітичній філософії

  • Антиметафізика неопозитивістської інтерпретації істини: аргумент верифікації

  • Логіка аналізу і перевірки об'єктивного знання: аргумент фальсифікації

  • Розділ 3. Теорія аргументації в контекстах смислоутворення

  • Основні параметри смислу як аргументу пізнання і життєдіяльності

  • Рефлексія і достовірне знання: від методу до аргументу

  • Принцип довіри до суб'єкта пізнання: аргументи "pro" і "contra"

  • Розділ 4. Логіка аргументації в метаметодологіях "філософії науки"

  • Методологічні образи науки в аргументах постпозитивізму

  • "Спонтанна" аргументація в "анархічній епістемології"

  • Аргументація достовірного знання в "прагматичному аналітизмі"

  • Розділ 5. Дискурс аргументації в сучасній філософії: праксеологічний аспект

  • Аргумент "апріорного" в "концептуальному прагматизмі"

  • Креативи логіки сучасного мислення в аргументах "риторики економіки"

  • Деконструкція "онтологічного аргументу": логіка, економіка, етика

  • Заключне слово