Розділ 5. Політична етика

5.6. Мораль у політичних конфліктах

Сфера політики - це постійна можливість виникнення конфліктів. Більше того, саме в політиці конфлікти ініціюються як вияв реальних протиріч соціального життя. Власне політика є діяльністю по упорядкованому регульованому розв'язанню конфліктних ситуацій. Отже, морально-етична складова є необхідним підґрунтям для конструктивного розв'язання конфліктів.

У сучасних умовах політика безсумнівно потребує моралі. Якщо йдеться про державну владу, то вона відображає відносини нерівності. її виникнення і існування, з одного боку, є наслідком соціальної асиметрії в суспільстві, а з другого - така влада тією чи іншою мірою служить виконанню загальних суспільних справ, особливо тих, що пов'язані із задоволенням колективних потреб. Саме тому держава повинна виступати в ролі арбітра. При цьому основним в здійсненні державної політики є пошук шляхів до соціального консенсусу. На ґрунті консенсусу виникає не тільки політичний, а й соціальний контракт у суспільстві. Він не виключає боротьби різних соціальних груп, але ця боротьба органічно поєднується з пошуками соціальної згоди, поваги до справ всіх груп населення, гармонізації відносин влади і особи.

Якщо із самого початку тематизації взаємин політики та моралі їх продуктивна єдність вбачалась у досягненні спільного блага, то сучасне ліберально-демократичне суспільство загострює їх співвідношення щодо проблеми консенсусу як ефективного балансу у конфлікті інтересів суспільства, індивіда в умовах вільного ринку. Цього вимагають не лише складні системні умови. А й досягнутий рівень готовності особистості щодо свідомого ставлення до своєї участі в суспільно-політичному процесі.

Так, на думку багатьох дослідників (Е. Гіденс, У. Бек, 3. Бауман), характерною ознакою сучасності є рефлективність як здатність оцінювати і переоцінювати зокрема власну поведінку тих, хто є досить поінформованим членом соціальної спільноти. При такій активній позиції суспільні відносини як політичний простір розгортання життя є не просто наслідуванням від попередників. Вони створюються людьми у досить динамічному процесі. Тому орієнтація на "політику життя" (Е. Гіденс) забезпечує можливість вибору стилю життя з усіма вимогами до підвищення життєвих шансів для індивідів.

Це актуалізує у політичному процесі "демократичний діалог" як механізм прийняття рішень в децентралізованому механізмі суспільного обговорення, а не через інститут влади. У такій політичній практиці, яка в політичній та соціальній теорії означена як "демократія обговорення" (delibtration) суспільству особливо потрібен моральний консенсус, що і визначає введення в політику морального виміру. На думку теоретиків "деліберативної демократії" та сучасної комунікативної етики (Ю. Хабермас, Дж. Роулз, С. Бенхабіб), саме раціональний консенсус щодо базових моральних цінностей може бути універсальним способом розв'язання конфліктних ситуацій і проблем сучасного глобального суспільства.

Проте для здійснення продуктивного дискурсу необхідний ряд умов. Це, по-перше, культура толерантності як здатності до не силового, власне політичного, урегулювання конфліктів через пошук компромісів. По-друге, це оптимальна поведінка в конфліктних ситуаціях як здатність до активного їх розв'язання - пошуку домовленості у конфлікті інтересів як вміння вибирати найкращий на даний конкретний момент варіант у горизонті всезагального інтересу (блага), щоб забезпечити лад соціальної життєдіяльності без порушень базових цінностей та основних прав людини.

І врешті - це культура вести діалог. "Давайте навчимося розмовляти один з одним. Тобто давайте не тільки повторювати свою думку, а й слухати, що думає інший. Давайте не тільки стверджувати, але й розмірковувати, дослухатися до аргументів, бути готовим подивитися на речі по новому. Давайте спробуємо подумки прийняти кут зору іншого. Більше того, давайте спрямовано шукати всього того, що суперечить нашій думці. Вловити спільне у суперечливому набагато важливіше, ніж поспіхом відмітити те, що виключає позиції один одного, при якому вже немає сенсу продовжувати розмову" .

Аналізуючи політичні традиції розвинених демократій, можна віднайти показові приклади моральнісних засад діалогічного характеру політичної діяльності. Так, у політичній практиці США, говорячи про своєрідний неписаний кодекс честі парламентаря, Л. Пірс10 наголошує, що успіх діяльності члена парламенту залежить, зокрема, від такого:

o вміння дотримуватися слова;

o готовність до компромісів;

o наполеглива праця;

o помірність (крайні й надмірні пропозиції можуть привернути увагу до їх ініціатора, потрапити на шпальти газет, однак вони навряд чи будуть прийняті у вигляді закону або постанови; людина ж крайнощів - у промовах, пропозиціях чи особистих звичках - відчуває труднощі у здобутті згоди й співпраці; навіть соратники починають сторонитися її);

o вміння не принижувати гідність суперників;

o спеціалізація у якійсь окремій конкретній галузі;

o терпіння, вміння висиджувати тривалі години безкінечних слухань в комітетах і комісіях, нерідко слухаючи суб'єктивні міркування або й відверті дурниці, затяжні промови своїх колег, що часто виголошуються тільки для того, щоб їх почули виборці;

o лояльність, вміння поважати закон, регламент тощо, здатність бути взірцем законослухняності;

o чесність;

o вміння доводити справу до кінця;

o вміння переконувати, ясно висловлювати й обстоювати власну позицію; професійна риса політика - мистецтво слухати, порозумітися навіть з тим, з ким він не згодний; політик - це співрозмовник;