Розділ 5. Політична етика

o ціннісно-нормативне орієнтування політичної діяльності, вияв її сенсу та нормативних засади;

o професійна етика політичного діяча; політична культура широкого загалу;

o процедура досягнення консенсусу та балансу інтересів;

o дослідження взаємовідносин моралі та політики, прояснення етичної структури конкретних політичних проблем та ситуацій;

o моральний вибір у політиці та ін.

Проте чи є політична етика лише сукупністю моральних цінностей та норм, що мають відношення до політичного світу - до його інститутів, відношень, політичного світогляду та поведінки членів того чи іншого суспільства, та використовуються у вигляді оцінки політичного курсу в цілому та політичної діяльності окремих осіб зокрема? Варто звернутися до трактування політичної етики не лише в сфері політичної філософії, в якій вона часто сприймається як більш раціоналізована версія моралі. Чи можна розглядати політичну етику як самостійну складову етичної науки як такої?

Для цього потрібно відповісти на питання, чи важливим є звернення до політичної дійсності для вирішення власних етичних теоретичних проблем. Думки з цього приводу можна віднайти серед філософських поглядів попередників та сучасників.

Так, свого часу стверджувалось, що "етика є пустою наукою, якщо вона не пов'язана з політикою" (К.А. Гельвецій); "наука про мораль людини як таку, взяту поза державної організації, не може бути побудованою"; "політика "актуалізує" мораль і запліднює її життям" (Т. Гоббс); "політична філософія є етикою, що є прикладеною до суспільства" (І. Берлін). Ці думки засвідчують необхідність, зокрема, політики як матеріалу для наповнення етики як теорії моралі тією практичною змістовністю, яку вона розглядає як практичну філософію.

Це показово. Адже при специфічній ситуації навколо моралі у сучасному плюралістичному суспільстві, де вона як поняття все більше оточується байдужістю, саме політичні проблеми є тим об'єктом, щодо якого піднімаються власне моральні питання. Ніщо так не збурює моральні почуття як несправедливість та конфліктність політичної ситуації. Бо саме в цій сфері наочною стає залежність людей, їх добробуту від прийняття рішень, що стосуються кожного. У сучасних умовах зростає роль моральних критеріїв і координат політики через те, що стократно збільшується вартість багатьох політичних рішень, підвищується значення впливу суспільної думки на політику і політиків.

Політичні конфлікти, що посилюють невпевненість, безпомічність та страх все більш викликають моральну забарвленість політичних проблем. Але при цьому моральному навантаженні можливого публічного обурення з приводу реальної політики важливим залишається "уникнути загрози в ідеалістичному дусі висувати зовні до політики піднесенні та прекраснодушні вимоги, які розіб'ються від зіткнення із суперечливою, а часто і злою реальністю, а потім стечуть з неї як з гуски вода"91.

Для конструктивного підходу до розв'язання проблеми співвіднесення моралі та політики необхідним є розгляд етики не як політизованої, що обслуговує вузький політичний інтерес, моралізації, а як дослідження механізмів та способів дії у політичній сфері у відповідності до етичних масштабів.

Розуміючи, що простором дослідження проблематики політичної етики є власне політика, необхідно виокремлювати цю проблематику із кола професійної етики, загальнолюдської моралі, прикладної етики, політичної філософії92.

Так, професійна етика - це правила, що регулюють поведінку людей в їх "особливій якості", яка визначається їх приналежністю до тієї чи іншої професійної групи. Вони не є універсальними, бо не розповсюджуються на тих, хто не входить до такої групи. Не передбачають вільної саморефлексії, яка невіддільна від моралі як такої. В більшій мірі є партикулярним визначенням, з одного боку, допустимого для членів даної групи, з другого - "правилами безпеки". Водночас мораль є універсальною, бо виступає від імені "усіх добропорядних (розумних, нормальних та ін.) людей" і виносить судження про справи, що торкаються усіх. Тому і як політична мораль вона має зберігати притаманну їй універсальність, що буде сприяти компенсації неусувної у політиці партикулярності (як партійність, наприклад).

Прикладну політичну етику розуміють як нормативні вимоги громадян до наділених владою професійних політиків, чиновників і всіх тих, хто виявився залученим до цієї сфери. Але важливішим є не вимоги до політиків, а сама здатність громадян до діяльності - як вони можуть висувати та реалізувати свої вимоги.

Політична етика - це нормативні орієнтири, що реалізуються у колективних діях і завдяки загальній приналежності до певної політичної асоціації. її носії - громадяни, її простір - сфера публічності.

Політична мораль - це нормативне мислення індивідів як приватних осіб. її практикують ті, хто виносить судження про політику не залишаючи приватної сфери. Якщо загально людська мораль в теоретичних інтерпретаціях - це різноманіття теоретичних нормативних моделей, то різноманіття політичної моралі - це різність життєвих позицій тих сил, які дають оцінку політичним явищам.

Політична мораль в актуальный соціально-політичній практиці - це власне формування моральнісного виміру політики, моральнісне орієнтування сили, що є іманентною політиці проблемою без якої не можна зрозуміти, що є власне політика.

Такий підхід обумовлений розумінням політики як організуючої сили щодо розв'язання та стримування тих конфліктів, які не можуть бути стриманими чи розв'язаними іншими засобами, крім політичної сили. Власне наявність і неодмінність такої сили і актуалізує моральний аспект політичної діяльності.

Мораль у політиці - це свідоме індивідуальне самовизначення і самопримус до певного нормативного стандарту поведінки, в силу якого саме індивід наділений тою критичною креативністю, яка, з одного боку, дає можливість розрізняти допустиме та недопустиме в політиці, зокрема, а з другого - не стає пустим нігілізмом чи завищеною абстрактною моралізацією щодо конкретних ситуацій та соціально-політичних обставин.

Таке поєднання цілком виправдане через те, що конфлікт як типова політична ситуація, типовий вимір політики провокується протистоянням та зіткненням приватних інтересів, рівноправних у своїх ціннісних обґрунтуваннях. Тому розв'язання такої ситуації можливе через свідоме приборкання індивідуального егоїзму на користь загальній справі єдності та гармонії соціального буття. При цьому активним важелем моралі як політичної виступає домінантна риса - імперативність обов'язку.