Розділ 5. Політична етика

За традиційним розумінням моралі, на яке орієнтується зокрема політична філософія у своєму трактуванні її співвідношення із політикою, вона є однією із форм суспільної свідомості, завдяки якій на практиці стверджується суспільно необхідний тип поведінки людей. На відміну від правових норм, виконання яких підтримується та контролюється державними органами, мораль спирається на суспільну думку та дію, на переконання, традицію та звичку. Мораль знаходить свій вираз у вчинках людини по відношенню до суспільства, владних структур, колективу, сім'ї і т. ін. Цінності моралі змінюються із часом і у різних народів та суспільних верств. Основним в моралі є визначення і дотримання того, що є "хорошою поведінкою та діяльністю", що для людини є порядним, пристойним, гідним та ін. Найсуттєвішим при цьому є те, що мораль - це складова індивідуального світогляду, яка в більшості визначає для особи картину соціально-політичного світу.

Сучасне розуміння моралі відійшло від традиційного розуміння її як тільки форми суспільної свідомості, що є значимою у суспільних стосунках. В широкому підході мораль розуміють як певний модус людського ставлення до дійсності, певна форма світоставлення, в якій суспільні стосунки є лише однією із складових. Загалом мораль є таким організуючим фактором людської поведінки, в якому принциповим є формування певних категоричних вимог (імперативів) щодо людського ставлення до дійсності з позицій принципового протистояння добра і зла. У такому широкому розумінні мораль стає обов'язковою стороною будь-якого людського діяльного ставлення до будь-якого елементу дійсності.

Регулюючи таким чином якість та характер людських відносин та ставлення, мораль є, як і політика, неодмінним фактором людського суспільного буття. їх тотожністю є регулятивна спрямованість. І мораль, і політика - це організаційні, регулятивні, контрольні сфери суспільства. Якщо ж суспільні відносини є простором спільним і для політики, і для моралі, то їх функціональне навантаження виявляється нетотожним.

Так, політика здійснює організацію соціальних відносин з позицій інтересу (inter-esse- бути поміж) чи приватного, чи корпоративного, групового, класового, чи загальносуспільного в його ефективності та доцільності. Мораль орієнтує ці ж суспільні відносини з позицій поза-або над інтересами - як універсальне відношення до іншого чи інших за межами власного інтересу.

Політика визначається як "мистецтво можливого" (Realpolitics) конкретністю цілей і завдань, відповідає нагальним потребам соціального життя. Вона орієнтується доцільністю та прагматикою соціальної ефективності.

Мораль орієнтує людську поведінку образами належного (всезагальне благо, наприклад). її нормативну систему обґрунтовують глибинні цінності як базові орієнтири людського життя.

Політика, регулюючи соціальні відносини людей, застосовує механізми влади, яка до певної міри є "легітимованим насиллям" (М. Вебер). Мораль вимагає доброї волі (І. Кант) як дієвого механізму здійснення.

Політика означує людей в соціальних відношеннях певними функціональними амплуа - громадянин, партієць, політик на ін. Тоді як мораль в своєму регулюванні як індивідуальної поведінки, самовизначення, так і соціальних стосунків звертається до власне людськості, людської якості як такої, первинної та безумовної.

Політика реалізується в системі соціальних інституцій. Мораль відзначається не інституційним характером своїх механізмів, для яких характерною є присутність у будь-яких соціальних практиках як оціночно-імперативної складової.

Політика створює мережу горизонтальних взаємозв'язків, а мораль в просторі соціальних взаємовідносин являє собою певний вертикальний вектор - від глибин до висот власне людського самоздійснення - в орієнтації на вище благо та належне.

При всій різності політики і моралі їх завдання стосовно соціальної життєдіяльності ідентичні. Як політика в підсумку покликана створювати гарантований соціальний лад, так і мораль покликана виступати підґрунтям та певними "рамочними умовами" простору спільного буття, взаємності. Як діяльність по систематичному відтворенню соціального порядку (хоч і у механізмах публічної влади) політика має звертатись до первинних аксіологічних засад людського життя, які репрезентовані у моралі як системі. Тому питання сьогодні в політико-етичній площині не ставиться "чи повинна політика спиратись на етичні засновки, а є питанням про те, яку частину моральних цінностей вона здатна асимілювати без катастрофічних наслідків для самих цих цінностей та без втрати власної практичної ефективності"85.

5.3. Політична етика: пошуки визначення

Якщо звернутися до результатів деяких спроб систематичного висвітлення політичної етики, можна побачити різноманітність її визначень та різність означених об'єктів дослідження.

Політична етика, за К.Г. Баллестремом, це - "частина практичної філософії, яка займається основними нормативними питаннями політики: принципами справедливого соціального устрою, конституцією; критеріями легітимного управління, правами та обов'язками керівників та громадян (включаючи право протидії та обов'язок послуху), проблемою справедливості у стосунках між державами. До політичної етики у широкому сенсі відносяться теорія соціальної справедливості, легітимного управління, справедливих війн, а також теорія правильного використання влади правлячими колами"86.

Енциклопедичний словник "Етика" в статті В.І. Бакштановського та Ю.В. Сагомонова визначає політичну етику як особливу частину суспільної моральності, соціальної етики - як "моральні вимоги громадян до наділених владою професіоналів, чиновників"; як "демократичні принципи політичної діяльності"87.

Для С.В. Пазенка "етика політична - галузь, аспект загальної етики, що досліджує моральні засади політики та влади (у широкому розумінні) чи професійна етика суб'єктів політичної діяльності (у вузькому розумінні)"88.

На думку Бернхарда Сутора, політична етика ототожнюється з уявленнями про загальнозначущі норми гуртожитку та громадянські чесноти. Вона переслідує мету, щоб право та інститути формували політично мислячого та політично дієвого громадянина (схильного рахуватися із загальним благом)89.

Політолог Б. Капустін, вступаючи у дискусію з приводу розуміння політичної етики як прикладної етики, доказує неправомочність етичної точки зору на політику. Він вважає, що правильніше говорить про участь моралі в роботі політики. "Це - внутрішня проблема політичної філософії, розв'язання якої ні в якому випадку не може дати проекція загальної чи "чистої етики на політику"90.

Можна продовжувати перелік визначень, що буде лише демонструвати різноманітність трактувань, але, найсуттєвіше, - це добре виявляє не лише теоретичні труднощі становлення нової галузі знання, а досить широке її проблемне поле.

Узагальнюючи різноманітні підходи, можна означити, що під політичною етикою розуміється: